Розділ «Мораль»

— Імовірно, приймуть, — посміхнувся коп.

Тієї ж ночі в ліжку.

— Удар мене! — Здавалося, вона мала на меті не заняття коханням, а жахний сеанс побиття.

— Ні.

Вона була зверху, тож їй було не важко нахилитися і дати Чедові ляпаса. Удар долонею по обличчю — наче постріл із духової рушниці.

— Удар мене, я сказала! Ану вда…

Чед ляснув її у відповідь, навіть не думаючи. Нора заплакала, але раптом він під нею став кам’яним. Чудово.

— Тепер візьми мене.

Він узяв її. Надворі в чиїйсь машині спрацювала сигналізація.

У січні вони з’їздили у Вермонт. Їхали потягом. Там було гарно, точно як на листівці. За двадцять миль від Монпельє вони побачили будинок, який їм обом припав до душі. Це був усього лише третій будинок, на який вони дивилися.

Агента з нерухомості звали Джоді Ендерс. Вона була дуже милою, але повсякчас зиркала на праве око Нори. Урешті Норма сказала, сконфужено хихочучи:

— Я підсковзнулася на кризі, коли сідала в таксі. Бачили б ви мене минулого тижня. Я була ходячим плакатом про насилля в родині.

— Я навряд чи можу це собі уявити, — сказала Джоді Ендерс, а тоді додала несміливо: — Ви дуже гарна.

Чед поклав руку на плече Нори:

— Я теж так вважаю.

— Чим ви заробляєте на життя, містере Каллаген?

— Я письменник, — відповів він.

Вони зробили перший внесок за дім. В угоді про кредитування Нора позначила пункт: «ПОЗИКА У ВЛАСНИКА». У графі «ДЕТАЛІ» просто написала: «Заощадження».

Якось у лютому, коли вони пакували речі до переїзду, Чед поїхав на Мангеттен подивитися фільм в «Ангеліці» та пообідати зі своїм агентом. Офіцер Абромович дав Норі свою візитівку. Вона зателефонувала йому. Він прийшов, і вони трахалися в майже порожній спальні. Було чудово, але могло бути ще краще, якби вона змогла переконати його вдарити її. Вона просила, але коп відмовився.

— Що ти за божевільна така? — спитав він таким тоном, який використовують люди, коли кажуть: «Я, звісно, жартую, але серйозно…»