Розділ «Некрологи»

— Боже правий, — промовив я. — Який жахливий спосіб умертвіння.

— Добре! — здійняла Кейті вгору руки і, стиснувши їх у кулаки, потрясла ними в себе біля скронь. — Пречудово!

Були речі, про які мені не хотілося в неї питати. Першим номером у цьому списку йшло: чи вона переспала зі мною лише й тільки заради того, щоб спробувати переконати мене вбити підходящого замінника її ґвалтівника? Проте спитайте себе (я це зробив): чи вийшло б на добро таке запитання? Вона могла відповісти мені абсолютно прямо, а я, либонь, їй усе одно не повірив би. У подібній до нашої ситуації стосунки можуть і не бути явно отруйливими, але, мабуть, вони завжди збіса хворобливі.

— Я не збираюся такого більше робити, — сказав я.

— Гаразд, я розумію.

(Нічого вона не розуміла.)

— Тому не проси мене.

— Не буду.

(Вона це зробить.)

— І ти ніколи нікому не розказуватимеш.

— Я вже обіцяла, що ні.

(Вона це вже зробила.)

Гадаю, в глибині душі я вже тоді розумів, що ця розмова є марною справою, але я сказав «о’кей» і дозволив темі згаснути.

— Майку, я не хочу тебе звідси випроваджувати, але в мене сонмище всяких справ, і…

— Не хвилюйся, партнерко, я уже зникаю.

По правді, мені самому хотілось вже забратися. Хотілося пройтися з шістдесят безцільних миль і подумати, що буде далі.

Біля дверей вона обняла мене і міцно поцілувала.

— Не йди сердитим.

— Я не серджуся.

Я сам не знав, яким я йду.