Тоня пішла. Запанувала тиша, якщо не брати до уваги вітру. Кет думала, що сказати, та нічого не лізло в голову. Прозорі краплинки поту стікали по вузьких щоках Ньюсома, пошрамованих внаслідок катастрофи. Усе стікали й стікали, як тоді, коли уламки «Гольфстріму» палали у зливі позаду нього.
Я ніколи не казала, що йому не боляче. Лишень те, що він міг би впоратися з болем, якби проявив хоча б половину тієї сили волі, якою послуговувався роками, доки створював свою будівельну імперію.
Але що, як вона помилялася?
Навіть якщо так, це зовсім не означає, що в ньому сидять живі тенісні м’ячики, які ссуть біль, наче вампіри — кров.
Не було ніяких вампірів, та й богів агонії ніяких не було… Проте коли вітер завив так моторошно, що весь будинок затремтів до кісток, така ідея видалася дуже навіть правдоподібною.
Тоня повернулася з мітлою. Вона мала такий вигляд, наче нею ніколи не підмітали нічого, окрім дрібної купки бруду з підлоги на совок. Нейлонові ворсинки були яскраво-синіми. Руків’я, що сягало чотирьох футів завдовжки, було виготовлено з пофарбованої деревини. Тоня з сумнівом тримала інструмент:
— Вам потрібно це?
— Гадаю, згодиться, — відповів той, хоча Кет не чула великої певності в його голосі. Їй спало на думку, що Ньюсом може бути не єдиним із присутніх у цій кімнаті, хто припускався прорахунків останнім часом. — Але краще дати її нашій скептичній доглядальниці. Не ображайтеся, міс Марсден, — у молоді швидші рефлекси.
Тоня нітрохи не здавалася ображеною — навпаки, у її вигляді відчувалося полегшення. Вона віддала мітлу, а Меліса взяла її, щоб передати Кет.
— І що я маю з нею робити? — поцікавилася Кет. — Їздити верхи?
Райдаут посміхнувся, виставляючи напоказ гнилі та зруйновані рештки зубів.
— Якщо до вас додому коли-небудь потрапляв кажан або єнот, ви здогадаєтеся, коли настане час. Тільки запам’ятайте: спершу щіткою, а вже потім — палицею.
— Гадаю, щоб добити його. А потому ви покладете його в баночку для зразків.
— Абсолютно точно.
— І поставите кудись на полицю, до решти своїх мертвих богів?
На це Райдаут не відповів нічого.
— Передайте, будь ласка, спрей містеру Дженсену.
Кет виконала прохання. Після чого Меліса запитала:
— А мені що робити?
— Дивіться. І моліться, якщо знаєте як. За мене та за містера Ньюсома. Щоб моє серце витримало.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ярмарок нічних жахіть » автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Маленький зелений бог агонії“ на сторінці 12. Приємного читання.