Розділ «Маленький зелений бог агонії»

Приголомшений Ньюсом послухався. Меліса та Дженсен, який тепер тримав у руках коробку з обідом, мали стривожений вигляд. Одна з незмінних умов їхнього робочого життя — так само як і життя Кет, принаймні дотепер, — була не керувати босом. Це бос керує тобою. І ти вже точно не маєш шокувати його.

Та з неї було досить. Цілком імовірно, що вже за двадцять хвилин Кет доведеться повзти за світлом фар охопленими бурею дорогами до найближчого мотелю, та це не мало жодного значення. Вона більше не могла терпіти цього.

— Це все лайно, Енді, — мовила вона. — Чуєте мене? Лайно.

— Гадаю, тобі краще спинитися зараз, — відказав Ньюсом і осміхнувся — у нього були різні посмішки, і ця не віщувала нічого доброго. — Звісно, якщо хочеш зберегти роботу. У Вермонті є купа інших медсестер, які спеціалізуються на больовій терапії.

Певно, вона б і зупинилася, якби Райдаут не сказав:

— Дозвольте їй висловитися, сер.

Лагідність його голосу довела Кет до межі.

Вона нахилилася вперед, ближче до нього, і слова полилися з неї стрімким потоком.

— Останні шістнадцять місяців — відтоді як ваша дихальна система відновилася настільки, щоб можна було зайнятися фізіотерапією, — я бачила, як ви вилежуєтеся у своєму грьобаному дорогому ліжку й ображаєте власне тіло. Мене нудить від цього. Ви що, не розумієте, яка це удача: вам пощастило вижити, коли решта пасажирів того літака загинули? Яке це диво, що у вас не пошкоджено хребет, череп не розтрощив мозок, а тіло не згоріло — ні, не так: не спеклося, наче яблуко, — з ніг до голови? Ви б прожили чотири дні, щонайбільше два тижні, у пекельних муках. Натомість вас просто викинуло. Ви не перетворилися на овоч. Не стали паралітиком, хоча й поводитеся саме так. Ви не хочете працювати. Шукаєте легких шляхів. Хочете оплатити собі вихід із ситуації. Якби ви померли та потрапили до пекла, то першим ділом спробували б дати Сатані на лапу.

Дженсен і Меліса з жахом вирячилися на неї. У Ньюсома відвисла щелепа. Якщо з ним і говорили коли-небудь так, то це було дуже давно. Тільки Райдаут виглядав невимушено. Він єдиний зараз посміхався. Як батько, що всміхається до чотирирічної капризулі. Це бісило її.

— Ви б уже могли ходити. Бог свідок — я намагалася змусити вас це зрозуміти, і тільки Бог знає, скільки я — знову і знову — пояснювала вам, що потрібно робити, аби підняти вас із ліжка та поставити на ноги. Тільки доктор Ділавар із Сан-Франциско наважився сказати вам про це — тільки він один, — а ви на знак подяки обізвали його педиком.

— Він і був педиком, — зазначив Ньюсом. Його пошрамовані руки стислися в кулаки.

— Вам боляче, так. Так воно і є. Та це можна подолати. Я бачила, як люди долали це, і не раз, а багато. Та тільки не багатій, котрий намагається відкупитися від болю та сліз, потрібних для одужання, дзвінкою монетою. Але ви відмовляєтеся. Таке я також бачила, тому чудово знаю, що буде потім. Різноманітні шептуни та шахраї стікаються, наче п’явки до ноги пораненого в болоті. Часом шептуни приносять усілякі магічні креми. Часом — магічні таблетки. Цілителі приїжджають із голослівними заявами про велику Божу силу. Іноді це навіть приносить часткове полегшення. А чому б і ні, коли основна частина болю ховається в голові, витворена ледачим мозком, який розуміє тільки одне: для одужання потрібно пройти через біль.

Її голос затремтів, зриваючись на дитяче сопрано. Кет нахилилася до нього.

— Татку, мені боли-и-ить! Та полегшення ніколи не триває довго, тому що в м’язах нема тонусу, а сухожилля досі слабке. Кістки ще недостатньо зміцніли, щоб витримувати вагу. А коли ви телефонуєте цьому хлопцеві, щоб сказати, що біль повернувся, — якщо, звісно, здатні на це, — то знаєте, що він вам скаже? Що вам забракло віри. Проте якби ви помізкували над цим так, як над своїми підприємствами чи інвестиціями, то знали б, що у вас в горлі не сидить маленький живий тенісний м’ячик. Чорт забирай, Енді, ви надто старий, щоб вірити в Санта Клауса.

Тоня з ганчіркою, яка звисала з руки, підійшла до пройми дверей та стала біля Меліси, витріщившись широко розплющеними очима на Кет.

— Тебе звільнено, — промовив Енді майже доброзичливо.

— Так, — сказала Кет. — Звісно ж. От тільки це найкраще, що було зі мною за весь останній рік.

— Якщо ви звільните її, — втрутився Райдаут, — я також буду змушений піти.

Ньюсом витріщився на преподобного. Збитий із пантелику, він вигнув брови. Його руки почали розминати стегна та гомілки — як завжди, коли він зволікав із прийняттям знеболювального.