Розділ «Частина VI»

Лімузини зупинилися, і фотографи поквапилися до наступних газетних заголовків, а спонсорську стіну розібрали. Просторе елегантне фойє, де великі уми обговорювали великі ідеї під час дощових бомбейських вечорів, упродовж дощових десятиліть, знову стало безлюдним і діловим.

До біса, що я приїхав зарано. Я обійшов готель, щоб знайти чорний вхід, який охоронявся моїм знайомим, і піднявся запасними сходами до дверей Карли. Я постукав, і вона відчинила.

Вона була без взуття. На ній був чорний шовковий костюм. То був такий собі комбінезон без рукавів, з кишенями на змійці та зі змійкою на грудях.

Волосся було зібране. Його тримав тонкий срібний ніж для листів у формі дамаського меча. Карла.

— Ти рано,— посміхаючись, сказала вона, але не запрошуючи мене.

— Я завжди рано або пізно.

— Це талант для чоловіка твого безробітного статусу. Зайдеш?

— Звісно.

— Рише! — через плече гукнула вона.— Наше інтерв’ю завершене.

Вона широко відчинила двері, і я побачив Риша — одного з партнерів Лайзи в галереї. Він кинувся вперед.

— Мені так шкода, Ліне,— забубонів він, вхопивши мою руку своїми двома.— Це просто неймовірний шок. Люба Лайза! Жахлива втрата. Я... я просто в нестямі від горя.

Він протиснувся повз Карлу, обійшов мене і квапливо помчав коридором. То був довгий коридор.

— Чоловік, який перебуває в нестямі,— мовила Карла, поки Риш тупотів,— зазвичай має блазня біля себе. Проходь, Шантараме. Це був довгий день.

Вона зайшла до номера і сіла на дивані біля вікна.

— Зроби мені випити, будь ласка,— попросила вона, коли я зачинив і замкнув двері.— Обожнюю, коли хтось інший робить напої.

— Що це буде?

— Я вип’ю «Щасливу Мері».

— «Щасливу Мері»?

— Це «Кривава Мері» без червоного соку. І лід. Багато льоду.

Я зробив напої та приніс їх до неї.