Розділ «Частина XII»

— Це досить непогана метафора про Ранджита. Зламаний ліфт.

— Ліфт застряг між сьомим і восьмим поверхами на цілу годину,— сказала вона, тягнучи мене у свої спогади.

— На годину?

— Шістдесят довгих хвилин. Нас було там лише двоє: Ранджит і я.

— Він до тебе чіплявся?

— Звісно. Він фліртував і почав чіплятися, а я дала йому ляпаса. Тож він спробував ще раз, і я вліпила набагато сильніше, а потім Ранджит сів на підлогу і запитав про мої життєві цілі.

Я випив кави, подумки двічі давши ляпаса Ранджитові.

— Це вперше у моєму житті хтось поставив це запитання,— мовила Карла.

— Я ставив тобі це запитання. Я запитував це багато разів.

— Ти питав, чим я хочу займатися,— пояснила вона,— так само як і я запитую, чим хочеш займатися ти. А він запитав, чого я хочу досягти у своєму житті. Це зовсім інше запитання.

— Це те саме запитання, але інший ліфт.

Вона почала сміятися, а потім похитала головою.

— Я не збираюся зараз у це заглиблюватися, хоча дуже хочеться надерти тобі дупу.

— Її треба надерти,— серйозно сказав я.— Коли тягар справді важкий.

— Я цього не робитиму, Ліне. Я розкажу тобі те, що варто знати, а потім заафоризмую твою дупу так сильно, що здаватиметься, неначе ти обпився домашнього вина.

— Обіцяєш?

— Не переводь більше теми, згода?

— Гаразд, тож ти замкнена у шлюбі, пробач, у ліфті, з Ранджитом, і коли він не зміг тебе досягти, то вирішив поцікавитися, чого хочеш досягти сама. Що ти йому відповіла?

— Я відповіла навіть не думаючи. Я сказала: «Хочу домогтися пристойного розселення мешканців нетрищ».

— Як він відреагував?