Розділ «Частина XII»

Карла припадала до мене, торкаючись своїм чолом до мого, очі-в-очі, очищуючи мене єднальним світлом. Я губився в її задоволенні, забуваючи про власне, знову його знаходячи в її очах, повертаючись додому: Карлин погляд, без страху й остороги, повертався додому і до мене.

Сплутані руки, пальці зшиті разом, ноги у випадковості тіл,— ми лежали подих до подиху, згорнувшись, неначе залізничні колії, що сплять посеред лісу.

Розділ 71

Ми з Карлою більше не полишали її шатра під час ізоляції. Першого ранку я прокинувся, аби побачити, як вона йде до мене з філіжанкою кави на таці. Я завжди прокидався перший, навіть у в’язниці, особливо у в’язниці, тож було дивно прокинутися, коли інша свідомість уже заправлена кавою.

На Карлі було щось на зразок жіночого халата, але чорного і повністю прозорого, а ще моя кохана була під ним гола. Так наче Карла плавала в тіні, а я хотів поплавати з нею.

Вона поставила тацю на великий вуличний барабан, який використовувався як тумбочка, поцілувала мене і приєдналася на ліжку.

— Я хочу розповісти тобі про те, що відбувалося,— сказала вона, поклавши руку мені на коліно.

— Ти про теперішні події? — сподівався почути я щось нове.

— Відколи я зустріла Ранджита.

— Розумію. Не теперішні.

— Не теперішні. Ти знаєш, як ми з Ранджитом познайомилися?

— На собачих боях?

— Тобі потрібно це знати, Шантараме.

— Ні, Карло, не потрібно. Мені потрібна лише ти.

— Так, я тобі потрібна, але це також.

— Чому?

— Чому тобі потрібна я чи знати це?

— Я знаю, чому мені потрібна ти: ти — друга половинка всього. Чому мені потрібно повертатися до вас із Ранджитом?

— Друга половинка всього,— посміхнулася вона.— Мені подобається. Тобі потрібна ця розмова, бо я погано до тебе ставилась і тепер погано почуваюся, навіть попри те, що вчиняла правильно щодо тебе всю дорогу.

— Гаразд, але...