Розділ «Частина XII»

Вона посміхнулася, відчинила двері й ніжно підштовхнула мене всередину. Увімкнула приховані вогники і запалила в потрібних місцях ароматичні палички. Схопила мене за комірця жилета, поки я витріщався на знамена червоного та блакитного шовку над головою, і повела до краю свого ліжка.

Карла почала мене цілувати і використала свою перевагу, штовхнувши мене на ліжко, так що ноги лишилися звисати в повітрі.

Вона підсунула до ліжка тахту, сіла на неї і почала розшнуровувати один з моїх черевиків. Її пальці розплутали вузлики, потім розпустили шнурівки і зняли черевика. Він приземлився на підлозі гупнувши, а потім вона взялася за другого. Він гупнув на підлогу за кілька секунд.

Вона стягнула з мене жилет і футболку, розстебнула джинси і залишила мене без одягу.

— Знаєш, у чому твоя проблема? — сказала вона, оглядаючи мене.— Ти збудився більше, ніж треба.

— Це ти винна,— запевнив я, тримаючи руки за головою, на Карлиних подушках, у Карлиному бедуїнському шатрі.

— А хто сказав, що це провина? Просто інколи дівчина полюбляє провокувати.

Я знову нічого не розумів, але це було нічого. Мені дуже подобалося дивитися на ореол шовку над головою.

— Ти справді повернулася по мене? — не вірив я.— І пішла з вечірки для фетишистів, щоб мене знайти?

Вона стояла, розставивши ноги, тримаючи руки на стегнах.

— Я перепливу затоку Колаба-Бек заради тебе, любий,— зізналася вона, посміхаючись через моє збентеження.— Ну, гадаю, що можу попросити Рендалла приєднатися, бо не дуже добре плаваю, але я прийду по тебе, зайчику.

— Індуси не вміють плавати, як австралійці,— розповів я.— В Австралії живе більше акул.

Вона розстебнула свою чорну блузку і жбурнула її кудись.

— А знаєш,— сказала вона, знімаючи джинси й роздягаючись догола,— усім буде легше, якщо відтепер я не випускатиму тебе з поля зору.

Вона нахилила голову набік, стежачи за моєю реакцією.

— Гадаю, нам узагалі не варто розлучатися,— серйозно заявив я.— Що скажеш, Карло?

— Ти дізнаєшся про всі мої думки,— відповіла вона, нависаючи наді мною, щоб поцілувати,— десь через шістнадцять хвилин.

Король усього — і водночас жебрак на її банкеті. Мене кидало на неї, її кидало на мене, ми крутилися, рухалися, мінилися, торкалися і пітніли після занадто-тривалої-самотності.

Мої руки притислися до стіни, розганяючи тіні. Її ноги лежали в мене на грудях, ніжно промовляючи, підошви до пальців, а язики гуляли по всіх інших частинах тіла.

Світ скочувався з ліжка. Моя спина на підлозі. Її коліна на килимі, різнокольорове шатро в мене над головою, лопаті вентилятора, неначе кружляючі димові голуби з сандалових ароматичних паличок...