Розділ «Частина XII»

Їхня місія була священна — рятувати громади, і тому поза провокаціями. Вантажівки потихеньку роз’їхалися, не зупиняючи шалених співів, але без жодного злого погляду.

Коли вантажівки роз’їхалися, продовжуючи співати, я побачив її — Карлу. Вона стояла сама в дальньому кінці дорожньої розв’язки. Під’їхала на одній з вантажівок.

Вона була одягнена у чорні джинси, чорну блузку без рукавів і тоненький червоний плащ з каптуром, що ховав її чорне волосся, її дорожня сумка висіла на плечі. Її високі черевики були прив’язані до сумки. Вона стояла босоніж.

Я помітив, як вона махала вантажівці з зеленими прапорами, а потім побіг до неї.

— Я така рада тебе бачити! — сказала вона, коли ми обійнялися.— Гадала, що це забере цілу вічність.

— Що саме забере цілу вічність? — здивувавсь я, тримаючи її близько.

— Твої пошуки,— уточнила Карла, поки вуличні ліхтарі освітили зелених ферзів.— Я думала, що ти застряг десь із сумнівними суб’єктами. І збиралась тебе рятувати.

— Це кумедно. Я гадав, що якраз ти застрягла десь із сумнівними суб’єктами, і саме збирався рятувати тебе. Поцілуй мене.

Вона мене поцілувала і відхилилася, знову поглинаючи поглядом.

— Ти тренувався?

— Усе в житті — це тренування, Карло.

— Іди до біса, Шантараме. Використовувати проти мене мої ж рядки! Ганьба.

— Це не єдине, що я б хотів проти тебе використати.

— Ловлю тебе на слові,— розсміялася вона.

— Не зовсім. Не знаю, які в тебе плани і що саме збираєшся ти робити, але доки все в місті не заспокоїться, прошу, поїхали зі мною, Карло. Лише, ну, знаєш, щоб ти переконалась у моїй безпеці.

Вона знову зареготалася.

— Переконав. Показуй шлях.

— Ходімо, познайомлю з Домініком. Він друг і допомагає мені.

— Де твій мотоцикл?

— Місто повністю перекрите,— нагадав я.— Я об’єднався з Домініком. Це єдиний варіант пересуватися містом і продовжувати твої пошуки.