Розділ «Частина XI»

Я описав його долоні — кігтясті лапи дракона Комодо. Чорна земля ранніх років праці затаврувала їх на все життя, проклавши марсіанські канали зморщок на його кістлявих пальцях. Деякі з них були такі глибокі, що нагадували порізи від ножа.

Я описав Тарика. Я написав про маленькі краплинки поту, що виступали в нього над устами, коли він удавав когось іншого. Я описав точність рухів, неначе його життя було чайною церемонією, яка ніколи не закінчувалась.

Я описав його красу. У цьому незграбному хлопчині вже зростав і формувався вродливий чоловік: це обличчя змусить дівчат принаймні двічі про нього згадати, а хоробрий погляд викликатиме на поєдинок кожного зустрічного чоловіка.

Я намагався його описати, залишити тут, урятувати і його, і Назіра словами, які, можливо, житимуть і далі.

Я писав, поки щось не видихалося, поки все не видихалося, і тоді я досяг того стану, коли слова зупиняються, і думки зупиняються, і залишаються лише емоції, відчуття — залишається одиноке серцебиття, яке звучить крізь холодні глибини внутрішнього океану. І я заснув, і снив про Карлу, яка витягала мене з вогню: її поцілунки випалювали кохання на моїй шкірі.