Розділ «Частина XI»

— Так, я...

— Божевільний! — огризнулася вона, і ферзі аж скипіли.— Невже все й так недосить небезпечно, щоб ти не грався з вогнем? Чому я повинна докладати так багато зусиль, щоб уберегти тебе, коли ти так силкуєшся опинитись у небезпеці?

— Але я...

— Дістань мені косяка,— зажадала вона.

Ми почали смалити. Я слухав копів на посту неподалік — вони теревенили про ізоляцію всього міста як «План Б» і про те, що заколот поширився за межі Кроуфордського ринку, а ця територія була неподалік нас.

Я хотів забрати Карлу звідти. Я хотів забрати її додому, навіть брудний і все таке. Я хотів прийняти душ і відвідати її в бедуїнському шатрі.

Байкери не зводили з нас очей. Вони були накручені кавуновим соком і чиєюсь перемогою. Молодики, які жадали вразити дівчат, мовою тіла накликаючи неіснуючу кривду.

«Вогонь,— думав я.— Усе щезнуло. Повністю все. Назір, Назір, Назір, вони застрелили тебе і спалили тебе, мій брате».

— Він мертвий, хлопчик? — запитала Карла, хапаючись за мотузку подробиць і витягаючи мене з полум’я.

— Так. Я його бачив. Він був мертвий, але вогонь його не зачепив. Назір закрив його собою. Абдулла виніс тіло Тарика з будівлі, але мусив залишити Назіра всередині.

— Нехай усесвіт утішить цю молоду повернену душу,— мовила вона.

— Втішить обидві їхні душі.

— Обидві їхні душі,— повторила вона.

— Їх застрелили, Карло, а охорона кудись зникла.

— Ти певен?

На мить я подивився на неї так само, як Абдулла дивився на мене посеред палаючої вулиці, тримаючи на руках останнього з роду.

— Гаразд,— сказала вона.— Гаразд.

До нас підійшов байкер. Я обійшов мотоцикла.

— Ти в нормі, Карло? — запитав хлопчина-байкер.— Цей тип дістає тебе?

— Ні, Джеку,— люб’язно запевнив я.— А от ти дістаєш мене. Відвали.