Розділ «Частина XI»

— І... що?

— Це перша така в Бомбеї, і багато запрошених знімуть багато вуалей.

— Наскільки багато вуалей?

— Усі, звісно,— м’яко сказала вона, тримаючи руку на моїй щоці.— Саме тому я скасувала твоє запрошення.

— Що?

— Ти подобаєшся мені таким, як є. Я кохаю тебе таким, як є. Саме це і є головним, так чи так. Я не збираюся зіпсувати це, дозволивши тобі програти у Вавилоні.

— Але ж ти йдеш.

— Я не ти, любий,— пояснила Карла.— А ти не я.

— Їдьмо зі мною, Карло.

— Я маю піти туди, Ліне,— наполягала вона.— Є речі, які необхідно завершити. Просто повір мені.

— Усе вже завершено. Ходімо зі мною.

— Мені потрібно йти,— сказала Карла, стрибнувши на землю, але я притримав її пальцями за зап’ясток, куди зазвичай вдягають браслет.

— Якщо ти ще не чула, то сурма вже заграла. Стіни впали. Це...

— Біблійне посилання,— посміхнулася вона.— Спокусливо, Шантараме. Спокусливіше навіть за вечірку, але мені вже час.

— Я не жартую. Не час для вечірок. Нині час для будування барикад і оборони. Тут почнеться хаос. Горітимуть будинки. Горітимуть вулиці. Нам необхідно зібрати припаси, перечекати, а потім знайти інше місто.

Вона глянула таким закоханим поглядом, що я неначе поплив у річці щирої прихильності, навіть не уявляючи, як покинув узбережжя.

— Це те, що робить нас одним цілим, робить нас вартими одне одного,— мовила Карла.

Я просто вимкнувся. Вона була занадто близько. Світло з розбурханого сокового бару для автомобілістів запалило неонове полум’я в її очах, і я знову палав.

— Що це означає?

— Не став на мені крапку,— прошепотіла вона.