Розділ «Частина XI»

— Я не можу розповісти тобі всієї правди. Я гадала, ти це розумієш.

— Я нічого не розумію. Ти справді сьогодні поїдеш з цими людьми ?

Вона глянула через плече і знову обернулася до мене.

— Ця вечірка — щось зовсім інше. Ти віриш мені в тому, що я йду на цю вечірку і скасувала твоє запрошення, бо кохаю тебе?

— Я маю на увазі, що ти йдеш на вечірку, будь-яку вечірку, байдуже яку, після сьогоднішніх подій?

Карла на секунду розтулила губи, показуючи зціплені зуби. Її очі були широко розплющені. Я знав цей погляд. Він був загрозливим, стриманим: стримував те, що могло мене образити. Однак мені було байдуже.

— Ти знала їх, Карло. Ми ж говоримо про Назіра. Не знаю як ти, але зараз я хочу одного — бути з тобою.

— Це важко — те, що відбулося з хлопчиком...

— Із Назіром.

— Із Назіром. Любим Назіром.

Вона зупинилася: спогади про кремезного афганця стирали її рішучість. Ми з Карлою обоє запалили одну лампу, коли Назір відчинив двері маєтку й ми побачили обличчя з глибокими зморшками і похмурою посмішкою.

Вона зробила глибокий вдих, посміхнулася мені й узяла за руки.

— Ця вечірка надзвичайно важлива, Ліне. Вона відчинить чимало потаємних дверей і дозволить мені зачинити одні двері, які непотрібно було взагалі відчиняти.

— Які двері?

— Ще зарано. Прошу, довірся мені. Прошу. Просто повір, коли я кажу, що ця вечірка подарує мені шанс кинути все це і жити довго, не оглядаючись назад.

— Чому ця вечірка така важлива?

— Господи! Ти не даси мені спокою, правда ж? І ти мені не повіриш.

— Ти відкриваєш мені так мало, Карло. І це погана ніч. Мені прикро. Гадаю, я трохи похитнувся у своїй вірі.

Вона подивилася на мене — може, трохи розчаровано, може, просто роздивляючись розчарування на моєму обличчі.

— Гаразд,— мовила вона.— Це вечірка для фетишистів.