Розділ «Частина XI»

— Але...

— Не смій ставити на мені крапку,— сказала вона.

І поцілувала мене. Вона поцілувала мене так щиро, що коли я розплющив очі, Карли вже не було.

Вона приєдналася до байкерів. Вони почали прогрівати двигуни. Карла залізла на мотоцикл Бенісії.

Іспанська гонщиця натягнула закритого шолома й опустила козирка: чорний вигин світла, де мали бути її очі. Вона серйозно сприймала свій особистий простір, а таке важко засуджувати. Але Карла сиділа на її мотоциклі, і я хотів це засудити. Бенісія нахилилася, щоб ухопитися за низько посаджені ручки керма, і Карла прихилилась до неї.

Потім випросталась і огляділась, її очі легко знайшли мене. Вона всміхнулася.

«Не став на мені крапку».

Вона пригорнулася до спини Бенісії.

Кавіта залізла на мотоцикла Навіна. Він зробив спритне коло довкруж сокового бару і під’їхав до мене.

— Чому ти не їдеш, Ліне? — запитав він, поки інші байкери газували.

«Була пожежа,— думав я.— Загинули люди. Загинув Назір. Місто частково перекрите». Але він був щасливий. Він був переможцем. Я не міг цього в нього відібрати.

— Розважайся, Навіне. Побачимося за кілька днів.

— Звісно.

Він почав газувати.

— Подумай-но, Незапрошений,— озвалася Кавіта, поки Навій готувався їхати.— Що таке жахливе є в тобі, що тебе не запросили на вечірку, Ліне?

Навін ударив по газу і ковзнув уперед, тримаючи зчеплення, а байкери це повторили.

Карла розкинула руки: Бенісія вже гуркотіла геть.

«Не став на мені крапку».

Я, обпалений, пошарпаний, побитий, засипаний попелом, лишився сам-один у перекритому місті.

«Не смій ставити на мені крапку».