Розділ «Частина XI»

Тінь гори

Люди компанії оглядали пожежників, міркуючи, чи будуть ті битися. Пожежники носять форму. Люди компанії сприймають будь-кого у формі як представника іншої сторони.

Пожежники відступили, забираючи з собою колег. Їм платили, щоб рятувати людей, а не воювати з ними. Чоловіки, яким платили, щоб битися з людьми, тобто поліціянти, кинулися до відступаючих пожежників.

Бійки з копами — це непроста справа. Багацько копів полюбляють чубитись, але вони завзяті прихильники правил. Ніякого каліцтва і жодної зброї, лише чесне, пряме вибивання лайна одне з одного. Оце й були майже всі правила, окрім двох речей. По-перше, поліціянти мають дуже добру пам’ять, кращу, ніж у більшості знайомих мені злочинців, які набагато швидше пробачають і забувають. І по-друге, якщо справа вийде за рамки, вони можуть пристрелити тебе і вийти сухими з води.

Люди компанії заховали свою зброю чи повикидали і стали перед охопленою вогнем будівлею. Копи кинулися їх буцати ногами, а гангстери відбивалися.

Кожна секунда нашого життя — це мить вибору, а інакше ніяк. Я дивився на початок бійки приблизно однакової кількості противників: члени компанії тримали лінію. Я бачив, як підбігла нова зграя копів, щоб допомогти друзям. Раві відділився від мене з іще одним гангстером на прізвисько Хитрун, і вони кинулися в бійку. Я не міг залишатися осторонь. Я не міг за цим спостерігати. І не став. Я кинув свої ножі за візок і побіг у хаос, у якому нікому з нас не місце.

Біг я недовго. Коп урізав мені ще до бійки. Він був майстром. Він був спритний. Я почув дзвін, але не знав, який пішов раунд. Я діяв інстинктивно: пригнутися і закритися, а потім провести комбінацію. Я замахнувся, але коп уже лежав у мене під ногами. Високий Тоні, високий сухоребрий Тоні вирубав його.

Ми посилили лінію компанії. Копи підбігали на допомогу копам. Люди чубились і спотикалися. Копи дубасили копів. Люди компанії дубасили друзів.

Я схопив якогось копа за сорочку й підтягував ближче до себе. Я вирішив, що коли він не може вдарити мене, то й нікого іншого теж.

Я помилився і в тому, і в тому. Він замахнувся понад моїми ліктями, поціливши кудись мені в голову, і все вимкнулося: вимкнулася музика гурту «Клеш» десь у кімнаті, дуже далеко, з російським письменником.

Я полетів навзнак, а руки рефлекторно вчепилися в його сорочку, і коп полетів слідом. Інші копи кинулися до нього, тягнучи гангстерів у те місиво. Передня частина маєтку вже згоріла і почала обвалюватися. Ми попадали в зітліле дерево й попіл.

Не знаю, скільки саме людей опинилось на копі, який причавив мене: дерево людства впало. Запах ароматичних паличок випалював мені очі, наче його вже підпалили для мертвих, і заполонив повітря навколо нас: горіли шматочки сандалового дерева.

Посеред уламків палали обвуглені сторінки священних текстів. Я відчув запах горілого волосся і забагато поту від занадто великої кількості тіл, навалених згори.

Усередині маєтку почулися постріли. Несподівано я зрадів, що зверху лежали інші.

— Кулі вибухають від високої температури! — на маратхі пояснив офіцер.— Вони розриваються хаотично. Не стріляти.

Копи та члени компанії, що лежали наді мною, вирішили не ризикувати. Вони попригиналися, притискаючись до єдиної опори, за яку правив я. Я почав дихати, неначе той кролик, роблячи малесенькі вдихи. Кулі зупинилися, коли спорожніли їхні фантомні пістолети. Нарешті розвалилася арка в нас над головами. Гора людей припала ще нижче до землі.

Фрагменти писання відвалювалися від фальшивої арки й падали на нас. Я не міг підняти руки. Мої пальці й досі були зімкнені на сорочці копа. Я нічого не бачив. Я вдихав попіл з повітрям, але добре, що взагалі було те повітря.

А потім усе зупинилося. Копи та гангстери почали один за одним підводитися й задкувати. Коп згори був останній. Він намагався відповзти подалі, але ж я тримав його сорочку. Він продовжував кренитися, стоячи навколішках, не оглядаючись назад, аж доки я не відпустив ту сорочку.

Я зіп’явся на ноги, витер очі й поглянув на охоплений вогнем будинок. Палав будинок, де Хадербгай годинами навчав мене і витрачав години свого життя на філософські бесіди.

Арковий двір перетворився на тремтливі обриси, розмальовані червоно-жовтими язиками полум’я. Перегородки маєтку відпадали пластами. Палаюча рама, яка була лише зіркою дерев’яних балок, уже догоряла. Усе пропало. Пропало.

Я не міг цього витерпіти. Я не міг цього прийняти. Місце, яке стало для мене віковічним, якимось чином зникло в полум’ї та попелі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь гори» автора Грегорі Девід Робертс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина XI“ на сторінці 27. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи