Розділ «Частина XI»

Він хотів ще щось розповісти, але стиснув вуста. Я чекав, а потім підохотив його.

— Ага.

— Вона... вона вигляд мала неймовірний. Вона підрізала волосся. Зачіска справді чудова. Одягла червоне. На даху було вітряно. Я вилупився на неї. На мить я дозволив собі вірити, що вона покликала мене туди, щоб сказати...

Він схилив голову і втупився в свої руки.

— Але натомість вона покликала тебе туди, щоб запропонувати роботу.

— Так.

— З великою зарплатнею?

— Так. Насправді навіть завеликою.

— Гаразд,— мовив я.— Вона намагається захистити тебе. Вона зациклена на тобі. Ви пережили багато чого разом. Вона хвилюється, що тепер через «Бюро втраченого кохання» ти знову повертаєшся на вулицю.

— Ти справді так гадаєш?

— Я гадаю, що вона намагається так показати свою турботу про тебе. Це не погано, а навпаки, добре.

— Може, ти й маєш рацію. Вона майже поцілувала мене тієї ночі, пам’ятаєш?

— Вона звеліла тобі заткнутися і поцілувати її. Може, тобі варто це зробити.

— А знаєш,— міркував він,— нова Діва, чоловіче, до неї ще потрібно звикнути. Я завжди знав, що думає стара Діва і що вона скаже. Щасливу, усміхнену Діву неможливо зрозуміти. Це неначе сніг на радарі. Це неначе мені потрібно знову закохатися в ту саму жінку.

— Знаєш, я колись прочитав книгу під назвою «Жінки для чайників».

— Що ти з неї виніс?

— Я не зміг нічого там розібрати. Але вона підтвердила одну річ з мого власного досвіду, яка полягає в тому, що ти не можеш збагнути думок жінки, поки вона сама про них не розповість. А щоб вона це зробила, ти маєш запитати. Колись тобі доведеться запитати в цієї дівчини, чи це серйозно.

— Гадаєш, я маю погодитись на роботу?

— Звісно ж, ні. Ти працював на її батька. Тепер ти працюєш на себе. Вона з більшою повагою поставиться до «ні», аніж до «так». Вона напевне знайде інший шлях тримати тебе неподалік.

Він підвівся, аби піти, і хотів помити свого келиха. Я поставив його на стіл.