Розділ «XV»

— Тому, що за моїм відділом шпигують Краузові каналії, — без передмов відказав Мокк. — Він уже дивиться на мене зверхньо, а невдовзі почне віддавати мені службові накази. Я буду не шефом, а весільним генералом, пішаком, маріонеткою, залежною від цих неотесаних бандитів, варварів із Гестапо. Пане графе, я походжу з убогої ремісничої родини у Валбжиху. Та попри це, а може саме тому, я хочу бути integer vitae sœlerisque purus[49].

— О, Ебергарде, ви, незважаючи на ваше походження, — справжній аристократ духу. Але ви ж розумієте, що працюючи в нас, нелегко дотримуватися цієї Гораціевої максими.

— Любий пане графе, я віддавна — не невинна панночка, у поліції працюю з вісімсот дев’яносто дев’ятого, з перервою на війну, я тоді воював у Росії. Я багато чого бачив, але ви, мабуть, зі мною погодитеся, що існує різниця між захисником держави, який використовує не завжди традиційні методи, та підручним ката.

— Вам відомо, — за моноклем ховалися іскорки сміху, — що я не зможу вам запропонувати жодної керівної посади.

— Я відповім, переінакшуючи відомий вислів Наполеона: «Краще бути другим, і навіть п’ятим, десятим у Парижі, аніж першим у Ліоні».

— Нічого не можу вам зараз обіцяти, — фон Гарденбурґ уважно переглядав меню. — Це залежить не лише від мене. О, замовлю реберця в грибному соусі. А зараз друга справа. У мене для вас декілька відомостей про Кемаля Еркіна. По-перше, він курд. Походить з багатого купецького роду. У 1913 році закінчив елітну кадетську школу в Стамбулі. Вчився дуже добре, а найбільшу увагу приділяв німецькій мові. Наша мова тоді, як і зараз, була обов’язковим предметом у кожній турецькій торгівельній чи військовій школі. Під час війни воював на Балканах та у Вірменії. Там за ним теж тягнулася похмура слава ката й садиста під час різанини вірмен. Мій турецький інформатор не був схильним деталізувати ці не надто цікаві події в житті Еркіна та історії Туреччини. У 1921 році його, молодого офіцера турецької розвідки, послали на дворічне навчання до Берліна. Там він із багатьма познайомився. Повернувшись, зробив швидку кар’єру в турецькій політичній поліції. Раптом у 1924 році, у переддень отримання посади шефа поліції в Смирні, він попросив перевести його до німецького консульства в Берліні, де саме з’явилася вакансія заступника військового радника. Еркін, як і ви, волів бути другим у Парижі, ніж першим у Ліоні. Його прохання задовольнили і з 1924 року честолюбний турок перебуває в Німеччині. Він увесь час мешкав у Берліні, де провадив тихе, одноманітне життя чиновника-дипломата, яке урізноманітнював лише поїздками до Бреслау. Так-так, пане Мокку, його дуже цікавило наше місто. Протягом шести років він був тут двадцять разів. Ми від самого початку стежили за ним. Течка з його справою виявилася грубенькою, але її вміст вас би розчарував. Бо Еркін у нашому місті відвідував, так би мовити, культурні заходи. Він ходив на концерти, учащав до музеїв та бібліотек. Не гордував і борделями, де прославився шаленою чоловічою силою. У нас є свідчення однієї повії, яка стверджувала, що Еркін протягом півгодини мав з нею два статеві акти, не виходячи, якщо можна так сказати, з її тіла. Він потоваришував також з одним університетським бібліотекарем, але прізвище я забув. У грудні 1932 року попрохав дозволити йому стажування в державній поліції міста Оппельн[50]. Уявіть собі: маючи гарну посаду в Берліні, раптом вирішує перевестись у глушину й учитися там у сілезьких провінціалів! Скидається на те, що він воліє бути десятим в Оппельн, ніж другим у Берліні!

Фон Гарденбург протер монокля й замовив в офіціантки реберця. Постукав цигаркою по золотому портсигару з вигравіруваним гербом і пильно глянув на Мокка.

— А може, саме ви поясните мені дивну любов Кемаля Еркіна до прегарної сілезької землі, до нашої Північної Швейцарії?

Мокк мовчки подав йому запаленого сірника. На сцені почалися обряди на честь Вакха. Фон Гарденбург почепив монокля й уважно стежив за видовищем:

— Гляньте-но на цю рудоволосу праворуч. Справжня артистка!

Мокк не глянув. Усю свою увагу він зосередив на іскорках, що зблискували в темно-червоному вині. Глибока думка народжувалася між горизонтальними зморшками чола. Фон Гарденбург відвернувся від сцени й підніс келих.

— Хтозна, може, ваше пояснення допомогло б і мені, і моєму начальству в Берліні прийняти потрібне вам рішення? Крім того, я чув, що у вас є чимала картотека з характеристиками різних осіб...

До столика підійшла міцно збудована дівчина й усміхнулася фон Гарденбурґові. Мокк теж усміхнувся до нього й підняв келиха. Вони цокнулися майже нечутно.

— То може, зустрінемося завтра в моєму кабінеті? А зараз прошу вибачення. Я домовився із цією менадою. Вакх кличе мене на свої містерії.

Того вечора Мокк не грав у шахи зі своїми дівчатами з тієї простої причини, що шахи були їхньою побічною діяльністю, а головну вони виконували зараз у затишних будуарах з іншими клієнтами, з якими домовилися раніше. Отож Мокк не зіграв у королівську гру, хоча це зовсім не означало, що він не заспокоїв інших, нешахових потреб. Опівночі попрощався з пухкою брюнеткою й пішов до будуару, який зазвичай займав по вечорах у п’ятницю. Кілька разів постукав, але ніхто не відповів. Тож він прочинив двері й роззирнувся кімнатою. Анвальдт, зовсім голий, лежав на канапі серед мавританських подушок, тоді як гімназистки повільно одягалися. Мокк жестом прискорив їхні дії. Знічений Анвальдт теж натягав на себе сорочку й штани. Коли дівчата, хихочучи, зникли за дверима, Мокк поставив на столі пляшку рейнського вина й келихи. Анвальдт, котрому похмілля ще давалося взнаки, швидко вихилив один за одним два келихи.

— Як ти себе почуваєш? Чи подіяв найстаріший та найкращий засіб від депресії?

— Таке знеболювальне діє надто коротко.

— А тобі відомо, що вакцина проти хвороби, це той самий вірус, який її викликає? — Моккові вочевидь сподобалася ця медична метафора. — Тож я заражу тебе остаточно. Фон Гарденбурґ підтвердив наші підозри: Еркін — єзид, що прибув до Бреслау зі злочинною місією. Наполовину par excellence[51] він її уже виконав.

Анвальдт схопився зі стільця, зачепившись ногами за шаховий столик. Келихи затанцювали на тоненьких ніжках.

— Пане Мокку, ви тут бавитеся в риторичні забави, але те, що нависло наді мною, — не гра. Десь недалеко, може навіть у цьому борделі, причаївся фанатик, який хоче нашпигувати мене скорпіонами. Гляньте лише, як ці шпалери чудово підходять, щоб на них моєю кров’ю написали рядки перських пророцтв! А ви мені призначаєте бордельне лікування... Але хіба лікування здатне допомогти людині, для якої бажання мати батька в одну мить перетворилося на найбільше прокляття?!.