Розділ «Діва у вежі»

Тоді Аріана вирішила, що має грати якось вигадливіше. Найпевнішою її надією була Кедра — юна, недосвідчена дівчина, що мала легко піддаватися впливу. Гарин колись хвалився, що брав її до ліжка, пригадала Аріана. І наступного разу, коли принесли купіль, почала з Кедрою, що терла їй плечі милом, розмову про все і ніщо.

— Я знаю, що тобі наказали не говорити до мене, — мовила Аріана. — Та ніхто не заборонив мені говорити до тебе.

Вона розмовляла про денну спеку, про те, що їла минулого вечора, яка повільна та незграбна стала бідолашна Беландра. Князь Оберин озброїв усіх своїх доньок, щоб не були беззахисні… але Аріана Мартел не мала іншої зброї, крім власної хитромудрості. Тому вона посміхалася, приманювала і причаровувала, і нічого не просила в Кедри навзамін — ані слова, ані кивка головою.

Наступного дня за вечерею вона знову теревенила до дівчини, поки та подавала страви. Цього разу Аріана навмисне згадала Гарина. Кедра підняла вгору очі, зашарілася і трохи не пролила вино. «Отже, таки-так?» — подумки всміхнулася Аріана. І під час наступного купання завела мову про своїх ув’язнених друзів, а надто Гарина.

— За нього я боюся найбільше, — довірливо зізналася вона служниці. — Сирітки — люди вільного духу, живуть мандрами. Гарин не може без сонячного світла і чистого повітря. Якщо замкнути його у вогкій кам’яній цюпі, як він виживе? У Сірій Скруті йому й року не перетягнути.

Кедра не відповіла, та коли Аріана підводилася з води, дівчина зблідла, наче смерть, і скрутила губку так відчайдушно, що мило з водою линуло на мирійський килим. І все ж, щоб остаточно прибрати її до рук, знадобилося ще чотири дні й дві купелі.

— Благаю, — нарешті прошепотіла Кедра, коли Аріана малювала перед нею барвисту картину: як Гарин викидається з вікна в’язниці, щоб востаннє перед смертю відчути смак волі. — Ви маєте допомогти йому. Благаю, не дайте йому померти.

— Замкнена тут, я нічого не можу, — прошепотіла Аріана у відповідь. — Батько не хочуть мене бачити. Лише ти можеш врятувати Гарина. Ти кохаєш його?

— Так, — прошепотіла Кедра, зашарівшись. — Але як я можу допомогти?

— Передай листа від мене, — мовила князівна. — Зробиш? Піддаси себе небезпеці… заради Гарина?

Кедра широко розплющила очі й кивнула.

«Отже, маю собі крука, — подумала Аріана, шалено радіючи, — але кому його надіслати?» Єдиний зі змовників, хто уникнув тенет її батька, був Темна Зоря. Але дотепер пана Герольда могли вже схопити. А якщо й ні, він напевне утік з Дорну.

Наступна її думка була про Гаринову матір та сиріток Зеленокрівці. «Ні, не вони. Потрібен хтось, наділений справжньою силою та владою. Той, хто не доклав руки до нашої змови, але має причину нам співчувати.» Вона вже була подумала про власну матір, але пані Меларіо перебувала в далекому Норвосі. Та й великий князь Доран вже багато років не дослухався до своєї дружини. «Ні, вона не годиться. Потрібен хтось із зацного панства — такий могутній, щоб схилив батька звільнити мене.»

Наймогутнішим у дорнійському панстві був князь Андерс Крицак, Крулекров, господар на Крицаку, Оборонець Камінного Шляху. Але Аріана стереглася просити допомоги в людини, що виховувала її брата Квентина. «Ні.» Брат Дрея, пан Дезієл Далт, колись шукав її руки, проте був надто вірний підданий, щоб піти проти свого зверхника. До того ж… хай Лицар Лимоннику і налякав би когось із дрібніших панів, йому бракувало сили протистати самому великому князю дорнійському. «Ні.» Батько Плямистої Сильви не годився з тієї ж причини. «Ні.» Зрештою Аріана вирішила, що має дві надії, які чогось варті: Гармен Уллер, князь у Геєнні, та Франклин Раріг, князь у Небосязі, Оборонець Великокняжого Проходу.

«Половина Уллерів і половинки розуму не має, — казало прислів’я, — а друга половина — геть божевільна.» Еларія Піщанець була тілесною донькою князя Гармена. Вона зі своїми малими сиділа в ув’язненні так само, як решта Піщаних Змійок. Князь Гармен мав з того лютувати, а Уллери, коли лютували, бували небезпечні. «Можливо, занадто небезпечні.» Князівна не хотіла піддавати небезпеці ще більше людських життів.

Князь Раріг — то мав бути безпечніший вибір. Його ще кликали Старим Яструбом. Князь ніколи не ладнав з Андерсом Крицаком — між їхніми домами точилася тисячолітня ворожнеча, відколи Рароги віддали перевагу Мартелам над Крицаками у війні королеви Німерії. Близнючки Раріг були відомі як добрі приятельки панни Нім. Але чи важило те насправді для Старого Яструба?

Скласти таємного листа в Аріани забрало багато днів. «Дайте людині, що принесе вам цього листа, сто срібних оленів» — почала вона, в такий спосіб заохочуючи гінця доправити листа читачеві. Далі Аріана написала, де вона знаходиться, і попрохала про порятунок. «Хай хто звільнить мене з цієї в’язниці, його не буде забуто, коли мені настане час виходити заміж.»

«Від такої обіцянки сміливці мають аж забігати.» Якщо великий князь Доран не має наміру позбавити її спадку, вона лишиться законною його наступницею в Сонцесписі; той, хто з нею побереться, одного дня правитиме Дорном на сусідньому престолі. Аріана плекала надію, що рятівник виявиться молодшим за тих сивих старців, яких батько підсовував їй багато років поспіль.

— Хочу мати чоловіка з зубами! — мовила вона батькові, коли відмовляла останньому.

Пергамену Аріана прохати не наважувалася, щоб не будити підозри своїх полонителів, тому написала листа на берегах сторінки, видертої з «Семикутної зірки», і пхнула у Кедрину долоню наступного купельного дня.