Розділ «Песиголовці Історичний роман»

— А коли, милостивий пане, пустять Івана? — питалася Ганна тихим боязким голосом, не зважуючись більше просити.

Дивний усміх пробіг по його губах. Але перш ніж на це питання відповів, сквапно обізвалася його пані зворушеним тремтячим голосом по-французькому:

— Ради бога, пане, нічого не кажіть їй, я б того не знесла,— заради мене!

Уся схвильована, дивилася на чоловікові губи, що скажуть.

— Я не суддя, нічого не знаю, хіба тільки те, що цими днями буде оголошено вирок. Але щоб ти не була розчарована, скажу тобі, що буде досить суворий. Це не тільки за повстання проти панства. Треба для прикладу, щоб навіки хто і в голову не покладав іти проти панства. А особливо для твого чоловіка потрібна суворість. Він усіх намовив. Коли б його сьогодні випустили, так завтра ж, напевне, всі повстали б. Через те, що він є небезпечний, мусить сидіти замкнений. Іди з богом!

Гострі, безсердечні слова ті, сказані твердою німецькою мовою, приголомшили молоду селянку. Не зважуючись ані на коліна перед ним стати, ані подивитися на нього, молода жінка взяла своїх переляканих дітей за руки. Коли поверталася, зустрівсь її погляд з співчутливим поглядом пані.

Ганна, ледве крок зробила, почала гірко плакати.

Так відходила. Лямінгер на неї навіть не глянув, але, втупивши свій холодний погляд у свою пані, сказав:

— Другий раз, прошу вас, не турбуйте мене такими аудієнціями!

Відійшов другою стежкою і незабаром зник за деревами. Пані його, вся ще схвильована, не могла ні слова промовити, дивилась услід за ним з огидою, і з обуреної душі вирвалось:

— Тиран!

Небо було все хмарами вкрите. Тінь їх падала на гірську країну, що затихла й ждала їх вологи. Було якраз у неділю з полудня, тиждень після того, як була Ганна Козиниха у панів. В Уєзді панувала глибока тиша. Було так, неначеб і буря не наближалась. Все замовкло, скам'яніло. Всі тут, як і скрізь на Ходії, з сумом та нетерпляче ждали, який буде вирок тим заново арештованим і тим, що вже сиділи давно, Козині й Четвертакові. Який має бути вирок цим двом, ніхто не знав, навіть не гадав.. Хто б же міг ждати такої страшної кари?

Лиш про старого Грубого розлетілася скрізь чутка, що тяжко нездужав, надіслав додому листа і після того відійшов на вічний спочинок. Саме про нього говорили у Козинів.

Під липою в дворі сиділи Ганна з свекрухою, Іскра Юрко та гість, небіжчика Грубого найстарший син; він прийшов рідню відвідати й повідомити, що хоче йти до Праги про все розпитати, як було з покійним батьком, а також попробує добитись до Івана. Ганна від цієї звістки ожила. Від тих торганівських відвідин не могла до пам'яті прийти. Думка про те, що чоловік її буде надовго засуджений, можливо, ще кілька років буде у в'язниці, приводила її до розпачу, і ніхто не міг її розвеселити, навіть Іскра Юрко, який запевняв, що Лямікар тільки лякав її. В другий час веселий, але сьогодні серйозний, дудар доводив свою думку, беручи на увагу, що Іван навіть не мав у руках ані чекани, ані рушниці.

Як на цей раз привітання Іванове в листі небіжчика Грубого розвеселило Ганну і всіх! Тепер у думці раділа, що молодий Грубий, можливо, ще яку вістку принесе, а коли його пустять до Івана, то вона теж піде до Праги; так тепер вона думала.

В цей час неначе загриміло. Але не гриміла то буря, лиш барабан. Іскра раптом встав і хотів іти до воріт, але ними влетів малий Павлик, підбіг до липи й повідомив, що приїхали до села на конях і що вони барабанять.

Всі вибігли. Перша їх думка була, що то військо. Так думали й усі ті, що повибігали з хат, з садків, з-під дерев, де на травці собі лежали та розмовляли.

Але не було то військо, лиш два верхівці й обидва знайомі. Писар з торганівського замку та прикажчик, що безперестанно барабанив, начеб хотів скликати цілий світ. Він досяг того, що ціле село збіглось. Обох верхівців за хвилину оточили люди старі й молоді. З напруженням кожний чекав, що панські посланці скажуть таким незвичайним способом.

Барабан замовк. Писар витяг з-під жупана папір, розгорнув його й почав читати:

— «З милості царської розпорядженням гетьмана краю Пільзенського наказуємо, щоб як у головнім місті Празі, так і в краєвім місті Пільзні і в усіх краєвих містах королівства Чеського оголошено було вирок найвищого карного суду, що його величність царська ствердила, щоб також вищеназваний вирок з приводу неслухняних та повсталих ходян в усіх селах ходських, у районі панства ясновельможного пана Максиміліана Лямінгера з Альбенройта, особливо було оголошено й прилюдно було прочитано».