Розділ «Алоїс Ірасек»

Новим життям живе тепер Чехословаччина. Волелюбний і творчий народ, якому на протязі віків судилося зазнати чимало лиха, який століттями вів жорстоку боротьбу за свою свободу і незалежність, народ, якому довелося відчути нестерпний тягар іноземної окупації різного гатунку, — цей народ нарешті вийшов на давно жаданий, омріяний світлий шлях.

І з того дня, як для Чехословаччини одкрився цей шлях, кінчився віковічний розбрат між двома братніми народами — чехами і словаками. Штучно створюваний антагонізм, корисний капіталістам «вітчизняним» і їх хазяям, зник й не лишив по собі сліду. Нова ера зоріє над вільною Чехословацькою демократичною республікою. Радянська Армія, народи соціалістичної держави принесли волю Чехословаччині. Славетні перемоги Радянської Армії під Москвою і Сталінградом стали віщими провісниками нового життя, волі і щастя для братньої Чехословаччини.

В суворі часи німецької окупації, в темну ніч зловісного поневолення не підкорився чехословацький народ гітлерівській орді.

Народ Гуса, Шафарика, Жіжки ніс в своїх серцях невгасимий дух волі і боротьби, його кликав до здійснення віковічних мрій незалежності і свободи полум'яний приклад кращих синів Чехословаччини, патріотів чехословацької землі, невтомних борців за волю — мужніх і відважних комуністів. Попіл Лідіце, знесеного з лиця землі німецькими загарбниками, стукав у серця патріотів і ятрив їх важким болем. Ще запальніше горіли очі, міцніше стискувалися кулаки.

9 травня 1945 року Радянська Армія за наказом Верховного Головнокомандуючого Генералісимуса Сталіна звільнила столицю Чехословаччини — Прагу. Цей величний день став всенародним святом Чехословаччини.

Минули роки... Нове життя вирує в оновленій країні. На просторій площі в Празі, над берегом Влтави, на високому гранітному постаменті стоїть, як вічний символ волі, суворий радянський танк Т-34, який перший ввірвався на вулиці Праги знаменного ранку 9 травня 1945 року.

Той радісний день завершення боротьби з окупантами за волю і незалежність одкрив нову сонячну сторінку в історії Чехословаччини, поклав початок нового життя. Нехай ще після того вірні слуги імперіалістів різних мастей пробували повернути назад чітко визначену ходу історії, але всі ці спроби приречені були на невдачу. Народ пильно стояв на варті свободи. Очолюваний партією комуністів, він не забував безсмертних слів свого вірного сина Юліуса Фучіка: «Люди, будьте пильні!..»

Кращий син Чехословаччини Клемент Готвальд очолив волелюбні прагнення народу молодої демократичної республіки. Сили реакції потерпіли поразку. Справа соціалізму перемогла. Народ, що став на шлях побудови держави, де немає і не буде місця визиску і гнобленню, свято зберігає всі волелюбні традиції. Поважає і оточує увагою імена тих, хто несхитно тримав у руках смолоскип національно-визвольної боротьби свого краю, хто кликав до дружби і боротьби проти визиску і поневолення.

Серед таких мужніх і відданих справі народу людей був у свій час видатний письменник Алоїс Ірасек, книгу якого «Песиголовці» в українському перекладі ми випускаємо у світ.

Нещодавно президент Чехословацької республіки Клемент Готвальд в одній із своїх промов відзначив велику роль творчості одного з кращих чеських письменників — Алоїса Ірасека, як таку, що завжди була близькою своїм духом і ідейним спрямованням інтересам трудового народу.

Клемент Готвальд підкреслив, що в своїх художніх творах Алоїс Ірасек «майстерно показав, які наші традиції ідуть вперед, до волі і розквіту народів». В цій же промові Клемент Готвальд сказав:

«Твори Алоїса Ірасека вчать нас правильно дивитись на наше минуле, посилюють нашу національну свідомість і наповнюють нас історичним оптимізмом і вірою в творчі сили народу».

В цих словах керівника комуністичної партії Чехословаччини розкрито глибоке значення творчості класика чеської літератури Алоїса Ірасека, книги якого користуються великою популярністю в найширших колах народу, ті самі книги, які не дуже поважалися в республіці Бенеша, які були під суворою забороною в зловісні часи окупації.

У Празі працює тепер спеціальний комітет, на який покладено завдання популяризувати творчість Алоїса Ірасека. Творчість Алоїса Ірасека, безперечно, зацікавить радянського читача. В колі інтересів наших читачів життя і історія братніх слов'янських народів посідає значне місце. Саме в цьому розумінні книги Ірасека мають велике пізнавальне значення. «Песиголовці» давно вже, і цілком справедливо, вважаються одним з кращих історичних творів не тільки класика Алоїса Ірасека, але й усієї чеської літератури.

Алоїс Ірасек народився 23 серпня 1851 року в північній Чехії у місті Гроново. Батько його був дрібним сільським ремісником, який одночасно з цією професією займався сільським господарством. Дитинство Ірасека пройшло в сільському оточенні. Початкову освіту майбутній письменник дістав у німецькій гімназії. У гімназії з перших кроків відчув зневажливо-зверхнє ставлення до чехів з боку іноземних загарбників. Патріотичні настрої, виховувані в ньому з дитинства, стали тут ще міцнішими. Ірасек все більше захоплюється історією свого краю, історією боротьби свого народу. Романтичне життя ватажків боротьби народу в минулому все більше захоплює його. Може саме тому, вступивши до Празького університету, він без вагання вибирає історичний відділ філософського факультету. І тут, в Празі, він ще більше відчув шалений і настирливий наступ на чеську волю, культуру і самобутність з боку іноземних окупантів. Він пильним оком відзначав, як австрійці і німці намагалися витруїти і знищити все те, що мало хоч би тільки спогадом свідчити кожному чехові або ж словакові про минулі вікові традиції вільного народу. Він не раз говорив з сумом, що навіть місто Кралевий Градец, де вчився він у гімназії, було переіменоване на Кенігрец. Закінчивши університет, Ірасек дістав посаду вчителя гімназії в містечку Литомиль. З 1888 року його переведено на таку ж посаду в Прагу, де він і прожив до самої смерті, яка сталася 12 березня 1930 року.

З дат життя Алоїса Ірасека бачимо, що досить значна частина його життя припала ще на часи так званої демократичної республіки, очолюваної Масариком, а потім Бенешем. Але чи був у цій республіці співець волелюбних традицій свого народу визнаним письменником? Чи користувався він тією повагою в керівних колах держави, якої заслуговував своїми численними повістями, романами, драмами і оповіданнями з народного життя? Звичайно, ні! І не дивно, що це було саме так. Життя народу, його боротьба за волю і незалежність у минулому не цікавили тодішних керівників Чехословаччини та їх численних державців. На традиціях народу можна було пограти, коли це потрібно було для власних інтересів. Але дати народові книги, які виховували б в його свідомості небезпечні почуття, що могли б стати грунтом для революційних настроїв, це було б необачно.

Таким чином навколо творів Алоїса Ірасека створювалося залізне коло замовчування, письменника було поставлено в умови, які відокремлювали його від народних мас. Книги його, за неписаним, але досить чітким законом, друкувалися малим тиражем і вихід їх у світ затримувався. Проте, незважаючи на ці штучні перешкоди, твори Ірасека йшли у світ своїми шляхами. Вони знаходили читачів, і читачі знаходили їх. Ніщо і ніхто не міг відокремити письменника від свого народу. Більше того. Письменник вийшов і за кордони своєї країни. Він здобув визнання в усіх слов'янських країнах, та не тільки слов'янських. Там, де піднімався прапор національно-визвольної боротьби, там, де народ боровся за свої життєві права, там книги Ірасека знаходили пильність читачів і прихильників.

Сучасна, по-справжньому демократична Чехословаччина гідно оцінила творчість Алоїса Ірасека. Справжні спадкоємці кращих скарбів і здобутків свого народу, робітники, селяни, трудова інтелігенція Чехословаччини прийняли Ірасека в своє середовище. Він тепер з народом. І в цьому велика винагорода письменникові за все те важке і скорботне, що довелося йому зазнати за життя.

Свою літературну діяльність Ірасек розпочав в 1871 році, видрукувавши в часописі «Світозор» оповідання «Пачкарева жінка». Маючи за своїх славетних попередників Яна Колара, Вячеслава Ганку, Шафарика, Палацького, Божену Немцову, якій Ірасек присвячує один з кращих своїх романів — «Песиголовці», письменник глибоко сприйняв ідею, що плекали ці великі люди його батьківщини, — ідею визволення рідного краю, національної незалежності. Тому такі близькі були серцеві Ірасека всі прояви національно-визвольної боротьби його народу в далекому і близькому минулому. Тому саме більшість його творів, присвячена цим пекучим питанням, побудована саме на цьому грунті.