Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Песиголовці

Історичний роман

Присвячується

Божені Нємцовій

За старих часів нашому королівству чеському були природними та певними кордонами глибокі ліси, що простягалися від гребенів кордонних гір на кілька миль у глиб держави.

«Сторожа», особливо до того поставлена, стерегла проходи, що вели тим узграничним хребтом, будучи одночасно «брамами державними», ці постійні твержі (фортеці) та огорожі призначені на охорону стежок прикордонних.

Та поволі, особливо в XIII столітті, коли чужі зайди, як плав, пливли до нас, самі королі наші перестали шкодувати прикордонні ліси як огорожу державну і роздавали ділянки за ділянками чужинцям у користування. Найдовше й найкраще збереглася узгранична країна на західній стороні проти баварців, на підгір'ї розкішної Шумави. Частину її та найважливіші дороги, що вели туди від Домажлиць до німців, заселяли спередвіку ходи, народ міцний, здоровий, гарної постави, відважної мислі. Їхні села, деякі на самій межі королівських лісів, розкидалися в долинах і на шпилях, але завсіди так, що мали перед собою в той бік границі шпилі або гори, за якими вони ховалися, як за природними баштами, від ворогів. Смугою коло шести миль розсипалися вони поздовж границі біля переходів та важливіших стежок. Так, від Домажлиць, найдалі на південний схід, ближче прогону всерубського, лежали села Льгота та Поциновиці, від них далі на північний захід, між дорогами всерубською та бродською, були: Кичов, Медаков, Тлумачов і Страж, а найдалі звідтіля, більше на північний Захід, при дорозі на Мніхов (Мюнхен) під лісом, села: Уєзд, Драженов, Постреков, Ходов і теперішнє містечко Кленеч.

Коли саме ходи, ці чеські прикордонники, оселилися тут, напевне невідомо. Ясно тільки те, що службу свою відбували добре, що під час ворожих наступів боронили стежки та дороги й воювали в усіх боях та бійках, які в їхніх краях і поблизу коли-небудь зчинялись.

Як певне те, що помагали Бретіелавові, князеві Німця (село) біля Бродка, щасливо перемогти ворогів, так без сумніву не лінувались і в інших боях, особливо ж за часів гуситських, славної нам'яті воєн.

За спокійних часів ходили понад кордоном і пильнували, щоб сусіди наших границь не пустошили, землями чеськими не користувалися, не полювали й взагалі не господарювали. При тому, як старі люди оповідають, не один раз ходам доводилося зчиняти криваві бійки з злодіями та ворогами баварськими, особливо бродськими. Надійними помічниками ходам при їх обходах та сторожах були великі й сильні собаки (пси), а доброю подругою чекана[1], а часами пізнішими рушниця довга й коротка. Зброю носили і тоді, коли іншим обивателям уряд забороняв її мати.

Коли чеський король проїжджав їх місцевостями, вітали його ходи з зброєю, з головним своїм прапором, на якому пишалася собача (песяча) голова[2] і, почастувавши за стародавнім звичаєм свого князя кухликом меду, проводжали його, як почесна сторожа, горами через границю.

За тяжку й часто небезпечну службу мали ходи особливі права і привілеї.

З прапрадідів були людьми вільними, не підлягали ніякій владі, окрім влади короля. На їхньому краї не смів жодний шляхтич; закупити землю або оселитись. Панщини та інших повинностей, від яких уся людність стогнала, ходи не знали. Лісами, що їх охороняли, вільно могли користуватись і з давніх часів у них без перешкоди полювали, провадячи свої вправи на ведмедях та вовках, яких ще в XVII столітті багато водилось на Шумаві.

Мита та податків по всьому королівстві не платили, ремесла в своєму повіті провадили вільно. Без перешкод і по своїй волг могли куди хотіли переселятись, з ким хотіли женитись та збиратись на сходи.

Власний їх суд «права ходівського» засідав кожну четверту неділю в їхньому палаці чи в двірці в Домажлицях, складався він із «старости ходівського», королівською владою призначеного, та з старостів від сіл ходських.

На ходському двірці перебували домажлицький гетьман, ходський староста та присяжний писар, найвищі їхні урядовці. В двірці тому хоронили також свій прапор, печатку та привілеї, що дарували їм королі Іван Люксембурзький, Карл IV, Вацлав IV, Юрій Подебрадський та інші. Так само в разі потреби при повній зброї збирались, а під час війни жінок та дітей і найдорожче майно ховали.

Востаннє виконували ходи свою службу пам'ятного року 1620, поробивши на пограничній межі баварській ознаки на відповідних місцях. На цей раз Фрідріх, їхній володар, гостро наказав, «щоб вони по своїй повинності та черзі в кожному селі пильну сторожу не тільки вдень, але ще більше вночі держали та проте несподіваних наступів ворожих ті місця боронили, в них невідлучно до певного часу зоставались, раніш од призначеного часу вдень і вночі з них нікуди не відлучались, придбали собі належний прапор військовий, який би одна особа могла носити, і йому присягу вчинили. Щоб тим самим на вартах кращий порядок був, завсіди один день староста, а другий день писар при них повинен зоставатися».

На цей раз востаннє розлягався глибокою долиною шумавською переклик сторожі ходської, на цей раз востаннє маяв над головами чеських пограничників білий прапор з чорним краєм, оздоблений собачою головою.