Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

Старовинні легенди чеського народу

Воєвода Чех

За Татрами, в привіслянській рівнині, лежала з давнього-давна Хорватська земля, частина великої Слов'янської землі. На тій Хорватській землі жили численні племена, споріднені мовою, побутом і звичаями.

І почалися між тими племенами криваві чвари за межі та угіддя. Піднявся рід на рід, і багато людей загинуло.

В ті часи двоє братів з могутнього роду, Чех і Лех, умовилися залишити батьківщину, осквернену міжусобицями, і пошукати нових місць, де б можна було спокійно жити й трудитися.

Вони здавна звикли з любов'ю обробляти землю, засівати її різними злаками, підковувати коней та розводити великі стада овець і корів.

Як сказали, так і зробили. Зібрали своє плем'я, принесли жертви богам, винесли дідок (домашніх богів) і, простившись з землею батьків, вийшли на захід сонця і рушли в невідомі краї. Йшли рід за родом, кожний рід з кількох сімей. Попереду просувалися розвідники та озброєні чоловіки, потім Чех, ставний вождь з сивою бородою, повний сили й мужності, його брат Лех і навколо них родоначальники — всі на конях. За ними слідом їхали старики, жінки і діти, хто верхи, хто на хурах, потім ішли стада і, нарешті, знов озброєні чоловіки, що замикали похід.

Спершу переселенці йшли по землях споріднених племен. Коли дійшли до границі Хорватської землі й перейшли ріку Одер, то вступили в країну гористу, невідому.

Але й там ще зустрічали вони селища, де говорили їхньою мовою; і так далі, до річки Лаби.

Чим далі просувалися переселенці, тим пустиннішим ставав край. Далеко одне від одного відстояли селища, і жителі їх, одягнуті в звірячі шкури, розмовляли вже чужою мовою. Їх було не багато, але були вони хоробрі і зустрічали чужоземців із зброєю в руках. Чех і Лех з дружиною тих людей перемогли, жалюгідні курені та землянки їхні розорили і пішли далі.

Важкий був шлях через дрімучі ліси і грузькі болота, порослі очеретом і осокою. Ввечері переселенці розпалювали багаття і палили їх до ранку, щоб світло відганяло від місця привалу хижих звірів.

Так дійшли вони до третьої великої ріки, Влтави, яка протікала дикими, пустинними місцями. Перейшли на той берег. Тут люди почали ремствувати, що не видно кінця-краю путі і ніде ще не було справжнього відпочинку.

Тоді воєвода Чех указав на високу гору Ріп, що синіла вдалині над широкою рівниною, і мовив:

— Підемо до тієї гори; біля підніжжя її відпочинуть діти і тварини.

Пішли і розташувались, як указав Чех, біля підніжжя гори. Родоначальники і старійшини оглянули навколишню землю і встановили, що вона родюча. Рано-вранці, як тільки на світ зайнялося, встав Чех і один пішов на гору лісом, куди не встигло ще проникнути денне світло.

З верховини відкрилася перед ним країна вільна, широка, з лісами і гаями, луками і нивами. Багатоводні ріки сріблистими стрічками вилися серед буйної зелені.

Зраділо серце старого Чеха. Дивлячись на чудовий край, він відчував, що край цей призначений богами його племені і нащадкам їх.

Зійшовши вниз, він скликав родоначальників І розповів їм про те, що побачив. Другого дня багато хто вирушив оглянути край, і все, що вони бачили, сподобалось їм: ріки багаторибні, земля родюча, вгіддя багаті, для оселення цілком придатні.

Третього ранку, як тільки з'явилося з-за лісу сонце, Чех покликав брата, родоначальників і старійшин та звелів їм зібрати людей. Піднявшись з ними на гору, звідки було видно цілий край, він мовив до них таке: