Розділ «Песиголовці Історичний роман»

— Лямікарові цього недосить, — в'язниці йому мало! — говорив хтось. — Ще раз буде суд! Чи ви чули? В Кленчу приходили від замку і вже Четвертака взяли з собою й Сику. Поведуть їх до Пільзня.

Ганна зблідла, і в ту хвилину серце їй затьохкало. Про чоловіка її нічого не говорили, все-таки та новина її дуже налякала.

Другого дня всі мали можливість пересвідчитись у тому, що вчора було лиш чуткою, коли несподівано прийшли не тільки по Сику та Четвертака, але також по Пайдара поциновицького, старого Шерловського, по Печа ходовського, Німця медаковського і по всіх тих, що були у віденській депутації та в Празі; всіх їх, зв'язаних, повезли до Пільзня. Ганна ламала руки, бо знала, чому чоловік її не прийшов, хоч рік, присуджений йому, давно вже минув. І коли Іскра Юрко, переляканий, увіходив до світлиці, вона болісно скрикнула:

— Іскро, він уже не повернеться!

XXVI

У половині січня 1695 року одного разу по обіді вивели доглядач та солдат Івана Козину з його камери, щоб одвести до другої. Надворі гудів вихор, і стогін його залітав аж сюди, в коридор. Козина, увійшовши до нової камери, зупинивсь у дверях на хвилину, роздививсь, а потім швидко сіпнувся вперед, аж йому заліза на ногах забрязкотіли. Він спинивсь біля твердого ліжка, лиш соломою засланого, де відпочивав драженовський Христофор Грубий. Старий дядько, коли торік навесні говорив з лікарем у дворі, передчував свою близьку смерть. Але смерть його десь забарилась, і він дожив аж до зими. З жовтого змарнілого обличчя та по очах можна було пізнати, що сили йому за цей час не побільшало. Схуд так, що небіж його з першого погляду навіть не пізнав.

Де був той драженовський староста, хоч і старий, але з свіжим обличчям, з очима ясними, з вогнем у погляді? Тут лежав старий, слабий, безсилий чоловік. Довге волосся йому за час ув'язнення ще більш побіліло і тепер було неначе сніг.

Скоро Козина до нього підійшов, старий дядько хвилину його розглядав. Потім виснажене лице його прояснилось і на вустах показалась усмішка. Грубий не бачив свого небожа з того часу, як в апеляційному суді їм оголосили вирок, як земляки їх той нещасний лист підписали і потім додому, до кріпацької Ходії відійшли.

— Ти теж уже не той став, але не такий, як я,— сказав дядько, пильно дивлячись на його худе, бліде лице. Дуже зрадів його відвідинам, що їх він увесь час просив. Ще більше зрадів, коли доглядач заявив, що молодий в'язень лишиться тут з ним. Сторожа відійшла, двері зачинились, замок клацнув, і ходяни зосталися самі. Козина сів до дядька на ліжко. Слабе зимове світла падало на в'язнів, на білий жупан, тепер уже дуже поношений та пом'ятий. Але без оздоби не був. На грудях молодого хода ще й досі висіла китиця, колишній подарунок Ганни, спомин про щасливе весілля.

Небіж спитавсь дядька про здоров'я і, коли той жалівсь, Козина пильно подививсь на недужого і з співчуттям сказав:

— Рік уже минув, а ми ще тут. Знаєте, дядьку, чого?

Старий дядько підвівся й сів. Він знав, що Лямінгер подав протест.

— Я був знов у суді, але в другому. Знов вислухали мене й завважили, що я собі дуже пошкодив своєю промовою. — Козина всміхнувсь.

— У мене теж були, тут у камері. Я не можу ходити.

— Я так і думав, — відповів небіж і додав, що Сику, Четвертака, Шерловського, Пайдара та всіх з депутації віденської та празької знову заарештовано й потягнуто до вищого карного суду.

Старий кивнув головою і, провівши рукою по скронях, сказав:

— Знаю, знаю. Я думав, що лиш мене одного, або нас двох хотять, а вони й тих теж. Ах, той Юда торганівський, той би хотів завсіди кров пити, він би охоче всіх ходян замордував. Господи боже! Добре розсудили!

— Так ви вже знаєте?

— Знаю. Ті пани від суду були в мене, так вони мені читали..

Старий замовк і позирав на небожа, що сидів мовчки, непорушно, похиливши голову на груди. Не підняв її навіть і тоді, коли старий переказував зміст вироку, який йому сьогодні оголосили, що Четвертака, Христофора Грубого та Козину як головних бунтарів мають повісити, а Сика та Брихта кожний день по дві години стоятимуть коло ганебного стовпа. Решту ж, цілу їх низку, старий вже забув докладно кого саме, лиш пам'ятає, що було засуджено деяких на два роки, деяких на один, а інших, на три місяці каторги.