Розділ «Песиголовці Історичний роман»

— Ну, жінки плачуть та побиваються. Як не плакати! Чоловіків їх позабирали, в хатах повно війська. Багато селян є теж і в лісі. Тікають, мабуть, до Баварії.

— І то ми мали там лишитись та піддатись? — крикнув Прибик. Очі йому іскрились.

То ще були всі в хаті. А коли Прибик встав, збираючись відійти, і всі знялися за ним, вбіг до світлиці один з поциновчан, повідомив, що коли був на варті і проходив у той бік до Лучина, загледів на дорозі військо. Всі його ждали, всі були певні, що їх військо не промине, а все-таки ця звістка багатьох схвилювала.

— Ходім, товариші, хутко ходім! — крикнув Прибик і вискочив надвір. Усі за ним.

В ту ранню годину було все село на ногах. Вість про військо розлетілась по всіх кутках. З усіх кінців вибігали люди, чоловіки, жінки, старі, молоді. Потім надійшли чоловіки, озброєні рушницями та чеканами. На чолі їх Прибик, що ніс ходський прапор. Розвівався знов весело, бо через ніч прояснилось і настав гарний день.

— Військо вже йде! — крикнув Прибик. — Вже йдуть чоловіків ловити, а жінок гвалтувати. Хочете їм піддатися?

— Ми з Уєзда та з Драженова не піддамось!

— І ми теж! ми теж! — крикнули всі, і в цьому викрикові було чути також голоси жіночі.

— Ну, так з богом, кожен на своє місце! — скомандував Прибик.

— Жінки й діти, геть до хат! — крикнув Шерловський.

— Готуйтесь у дорогу, як часом не видержимо. Відступимо задніми стежками до лісу!

В цей момент гомін у селі стих, і всі неначе скам'яніли. Військо сурмило та барабанило. Перший Прибик схаменувсь. Крикнув, щоб тут підождали, що він подивиться, і подавсь до виходу. Обидва Шерловські і дехто з поциновицьких пішли за ним. Бачили поміж хатами й деревами, як зброя блискала. З першого погляду було видно, що війська багато. Обступали село з східної сторони й зайняли дорогу. Верхівці бігали то сюди, то туди, передаючи команду від сотні до сотні, їх голоси лунали аж до села. Коло війська росло й почало село щораз більш обступати.

Прибик стрепенувсь. Кілька верхівців бігло до них; перед заваленим входом зупинились, і один з них почав говорити. Усі його слова Шерловський з Прибиком на селі переказали, одно тільки й замовчали, — що льготчани здались.

А поставили вони такі вимоги: щоб зруйнували всі пороблені перепони; щоб чоловіки знесли всю зброю та видали всіх чужих, хто тут є, особливо Матвія Прибика, і щоб зараз же староста з двадцятьма чоловіками прийшов до табору й просив помилувати.

— Щоб нас узяли до в'язниці? — крикнув один із селян.

— І як повстанців повісили! — додав другий.

— Я не піду! — заявив староста Шерловський твердим голосом.

— І я теж ні! — кричали один за одним, а до того крику примішалося кілька пискливих жіночих голосів, наказуючи своїм чоловікам, щоб не ходили, щоб не піддавались.

— Ми вже неначе в пастці, військо нас оточило!

— Проб'ємось!