Розділ «Песиголовці Історичний роман»

— Нехай палять, нехай забивають! — кричав Прибик, якому очі аж горіли.

— Але раніш буду боронитись. А коли й заб'ють, це буде краще, ніж бути кріпаком. Хочете, щоб на вас їздили та нагаями поганяли, — баби ви, а не ходяни!

На Гамрах зчинився галас та безладдя. Розв'язувалось пекуче питання, чи треба піддатись і просити помилування, чи боротись. Войовнича сторона була слабша. На чолі її стояв Прибик, поруч нього найбільш вирізнялися своєю прудкою та палкою мовою дикий Брихта пострековський та молодий Шерловський. Всі були такі роздратовані, що навіть не чули тривожних криків передньої сторожі, що на уєздській вишині стояла. Не встигли втихомиритись, як загримів постріл з гармати. Потім другий, третій. По лісах загув далекий відгук гарматних пострілів. Так, гармати! Три їх там стояло. Вивезли їх з Уєзда на вишину і націлили проти Гамрів. Білястий дим пострілів закрив на хвилину шпиль. А навкруги було повно війська. Вже частина його спускається в долину, а на дорозі з'явилася кіннота. Прийшла їм підмога. Коли всі з жахом дивилися на ворога, прибіг без духу юнак, повідомляючи, що Данило Вольф повернувся з розвідки, і що там прибуло багато нового війська. Так повідомляв юнак з варти. Ця новина в ту хвилину не була вже новою, але правдивою, як усі пересвідчились.

— Ну, ви хотіли б іще війни? — закричав Сика, показуючи на військо, що явно готувалося до атаки.

— Я вже тобі казав мовчати! — крикнув Прибик. — Нічого не бійтесь. Хто є справжній ход, за мною!

Багато людей збивало його й перешкоджувало йому та його прихильникам.

— Залишіть їх, нехай ідуть просити!— крикнув молодий Шерловський. — Ходімо до нас, там буде краще боронитись, ніж тут з цими.

— Ходім до Поциновиць. Ходім!

Прибик підскочив до прапора й одним разом вирвав його з землі.

В ту хвилину прибіг хлопчина якийсь з Гамрів до лісу, до табору. Втікачі, там скупчені, турботно подивлялися на вкрите хмарами небо, від чого в лісі потемніло. Прудкий вихор зірвався, віщуючи бурю. До неї всі готувались. А той хлопчина, ні на кого не озираючись, скоро добіг до перших, почав кричати, що прийшли депутати з Праги: Сика, Пайдар та Брихта; решта не прийшла через те, що була заарештована в Празі і сидить тепер у в'язниці.

Жалісний пронизливий крик рознісся лісом.

Всі озирнулися на Ганну Козиниху, що, заломивши руки, почала голосити. Жінки обступили її та розважали.

— Де вони? — крикнула стара Козиниха до хлопця. Вона не плакала, лиш обличчя їй пожовкло. Хлопець показав рукою до Гамрів. Побігла туди. Але на краю лісу спинилась. Від Гамрів прямо на неї йшла юрба чоловіків. На чолі був Матвій Прибик, біля нього Брихта пострековський, а праворуч Прибика — молодий Шерловський з Поциновиць. Вони несли білий ходський прапор, що бурхливо розвівався над їх головами. Решта чоловіків була в Гамрах; бігали то сюди, то туди, позираючи до Уєзда, звідки було чути звуки сурми та барабана.

Аж ось з Прибикової юрби вискочив Юрко Іскра і кількома скоками опинивсь біля старої Козинихи.

— Кепська справа, війська багато, а наші хотять просити помилування.

Стара жахнулась.

— А що ж Прибик?

Дудар розказав, що з своїми вірними друзями Прибик відступає до Поциновиць.

— А Іван і ті інші заарештовані?

Дудар кивнув головою.