Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Сика кивнув задоволено своєю чубатою головою.

Після того бабуся зникла в дверях, що вели до сусідньої комори, а за нею обидва її спільники.

В світлиці було безлюдно й тихо. Лиш вікна легенько тряслися, коли вітер, ревучи, прудкіше налягав; жвавіше заморгало й червоне полум'я соснової скіпки, а скручене вугілля на краї зчорніло.

В цю хвилину з'явилось у вікні знадвору чиєсь обличчя. Якось раптово виринуло з темряви й не зникало, мабуть, тому, що в світлиці нікого не було. Це сам Молодий господар уважно дивився до світлиці своєї матері. Гості, яких він бачив раніш, уже зникли, а з ними й кована скринька. З комори, поруч з світлицею, було чути ще гупотіння, але недовго.

Потім настала тиша.

Але коли через хвилину з'явився старий Грубий, нахиляючи в низьких дверях сиву голову, а за ним Сика з бабунею, постать молодого господаря у вікні в ту мить зникла.

Драженовський зараз же подавсь до виходу. Сика вже в дверях ще раз повернувся й сказав:

— Так пам'ятай, селянко, за присягу.

— Люди добрі, я присягала перед господом богом! — відповіла бабуся твердо, але без докору.

Через хвилину поставали обидва старшини знов перед хатою надворі. Навкруги було темно й тихо. Журавель біля старого колодязя під липою тріщав та скрипів. Старшини як прийшли нишком, так і одійшли, гадаючи, що ніхто їх не бачив. Про молодого господаря вони навіть не гадали. Скоро вони вийшли з маєтку, вітер доніс їм кілька веселих звуків.

— Вітер несе мені музику до ушей, — сказав Сика, придержуючи свій жупан. — Напевно, це з досвіток.

Підступивши до освітленого вікна сусіднього двору, заглянув до хати. Там, у просторій світлиці, кипіло й клекотіло.

Чоловіки, переважно хлопці, які тут посходилися, кинули перебирати ячмінь до сівби та на крупи, і кожний підхопив собі дівчину, що веретено й куделю залишила та й пішла в танець. Юрко Іскра, в шапочці на потилиці, а чуприна на лобі, стояв серед світлиці й надимав без перерви міх своєї кози, щоб «давала дух», та грав, аж гуло. І не тільки своєю музикою вабив та тяг до танців, але й своїми рухами підбивав та заохочував. Надимав щоки, всміхавсь солодко, очі спускав, заплющував та й знову зводив їх до стелі. Сам на одному місці коливавсь, коліна згинав, під такт підтоптував і часто шкварив тропака; потім раптом з боку на бік захитається, однією ногою заступає та й знову тропака.

Старі сміялись, молоді всі з жаром танцювали, кружляли навколо пискучої дуди, у дівчат аж спідниці та корсети розвівались.

Старшина уєздський вернувся знов до Грубого, що, не помічаючи музики, помалу в темряві посувався.

— От там веселі! Коли б вони знали! — сказав Сика.

— Вони теж довідаються, — відповів уважно старий драженовський старшина.

А коли потім Сика запропонував йому у нього переночувати, бо, мовляв, уже пізно та й дорога трудна, він відмовився:

— Щоб хто-небудь довідався, що я тут був? Я темряви не боюся, бувай здоров!

Сика подався до своєї господи. Грубий — до Драженова, незабаром зник у темряві, тільки його повільні та важкі кроки було ще хвилинку чути.