Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Вона вже спала, бо в вікнах не світилось. Аж ось блимнуло світло, вікно зачервонілося, і в промені біля вікна знадвору було видно дві чоловічі постаті, що підійшли до дверей. Ждали непорушно, нетерпляче і, нарешті, зникли в дверях.

Господар на мить ніби замислився чи чогось ждав. З світлиці долинув звук пискучої дуди, але молодий господар вже її не чув. Він подавсь через двір до материної хати. Взявся за двері, вони були засунуті.

Зігнувшись, він підійшов до вікна й подивився до світлиць Побачив там матір у кожусі та двох її гостей. Один з них витяг з-під кереї якусь коробочку чи скриньку. Другий відкрив її, вийняв щось блискуче, неначе срібло, й показав його старій Сладкій.

Але в цей момент молодий господар відскочив од вікна, почувши голос своєї жінки, що вийшла на ганок. Їй було дивно, що її чоловік у таку негоду так забаривсь надворі.

— Нікого тут нема. Вовк тільки дурно гавкав, — сказав він, підіймаючись на ганок.

— А чого ти був у мами?

— Подивитися, що вони роблять. Світиться ще в них, тому було мені дивно. Сидять собі на лавці та моляться богу.

— Йди до сіней, мені холодно, аж тремчу. Іскра теж збирається додому. А Павлик хоче від нього дуди.

Подружжя увійшло до світлиці.

Іскра тимчасом гуляв з Галинкою. Носив її, гойдав та співав; дівчинка пильно дивилась на нього й помалу засинала. Дудар поклав її легенько до колиски.

— З тебе був би добрий тато, — пожартувала господиня.

— Був би, тільки шкода, що чорногуз до нас ніяк не потрапить.— Потім додав, усміхаючись:— Принаймні Дорла не горнулась би до мене так часто.

Далі згадавши, що треба ще йти на досвітки та заграти, щоб заробити жінці якусь куделю, взяв козу, з якою малий Павлик неохоче розлучився, сказав «бувайте здорові» та й вийшов. Господар вийшов за ним зачинити двері. Але вийшов на ганок і там стиха спитався дударя, чи не йшов з ним разом з міста дядько драженовський.

— Ні, зоставсь у шинку. Підсів до тих сусідів та щось із ними шепотів. Але я ні слова не розібрав. А ти, я тобі ось що скажу. Ганна мені признавалась, що на серці їй важко. Думає дурна, що ти її вже не любиш, що, мовляв, часто замислюєшся, не розмовляєш з нею, ніби щось маєш на серці. Коли б я мав таку гарну жінку, я був би завжди веселий і цілий світ мені тільки б цвів. Отже пам'ятай! Чого ти такий? Жінка в тім не винувата: що впало, то пропало.

Він попрощався й за хвилину зник у темряві. Молодий господар не зараз вернувся до світлиці: стояв на ганку та пильно дивився серед двору до материної хати. У вікні ще й досі світилось. Пізні гості були ще там. Хотів ще раз підійти до вікна, але передумав і вернувся до сіней.

З світлиці долетів приємний голос жінки, що співала:

Своїй мамі спокій дало...

Аж тепер яскравіше повертали йому в голові дудареві слова; раніше, глибоко замислившись, чув їх лиш наполовину. Голос жінчин, до якого він уже звик, видався йому на мить таким, як давно, колись ще парубком, нишком слухав його часами у садочку, як вона співала. Звучав ще й досі свіжо та любо, а коли побачив її, схилену над заснулою дівчинкою, сумні думки зникли йому, обличчя прояснилось, і він усміхнувся до жінки.

Того вечора молода господиня спокійна та задоволена лягла спати. Скіпка вже догоріла, але вугілля її ще блискало і на мить осявало світлицю, нарешті згасло, і темрява затопила все навкруги. Всі спали, тільки господар, лежачи біля Павлика, не міг заплющити очей. Старі думки вернулись до нього. Він чув дихання свого синка, що спав здоровим глибоким сном; чув також дихання жінчине та Галинчине, але не звертав на них уваги. Раніш, прислухаючись до того дихання, він сам засинав спокійно, але тепер йому було не до сну. Він пильно прислухався. Ждав, чи не прийде часом мати, чи не застукає до вікна. Але нічого не було чути. Через хвилину встав і підійшов до вікна.

Напроти, у матері, ще й досі світилось.