Розділ «Песиголовці Історичний роман»

— Де Маринка?— спитав Матвій, перебивши батькову балачку.

— Пішла на корови подивитися!

А тимчасом зібралося навкруги кілька чоловіків, що сюди прийшли до Прибика. Вони посідали навколо огнища й почали розмову з Прибиком. Говорили про ворога, особливо про те, що сьогодні він не вдарив на них і лишив їх у спокої.

— Вони добре бачили, що їх менше, — з'ясував Прибик.

— А скільки їх приблизно є?

— На двісті набереться, а більше ні. А нас буде з поциновицькими ще один раз стільки.

Всі тому вірили. Як були пересвідчені, що військо на вимогу Лямінгера без відому двору на них вислано, так не повірили б, коли б їм хтось в ту хвилину сказав, що краєвий гетьман має наказ по можливості уникати кровопролиття.

Коли ж Матвій Прибик через хвилину встав, щоб піти до сторожі перед лісом та до Гамрів, не було вже біля вогню молодого Шерловського. Він пішов шукати Маринку.

В глибині лісу, де було трави багато, зігнали всю скотину. Дівчата й малі хлопці її доглядали. Маринка якраз звідти верталась, несучи дійницю з молоком; в ту хвилину молодий Шерловський її зустрів. Вона сама його здалека при світлі вогнищ пізнала. Поставивши дійницю, гукала на нього радісно. Неначе олень, підскочив до неї.

— Ти вже тут!

— Я недавно прийшов і шукаю тебе. Мені, Маринко, і в голову ніколи не спадало, що ти вночі будеш волочитись, — пожартував хлопець.

— А мені теж. Господи, що з того буде?

— А що буде, — будемо боронитись.

— Може ви й не дастесь, — відповіла дівчина, — але скільки шкоди скрізь? Тепер саме перед жнивами.

— А наше весілля!

— Теж, — дівчина зітхнула і зараз же додала:

— Але з цим можна б ще підождати. Тільки щоб було з того що-небудь, щоб від того Лямікара вже було одібрано. Я б уже підождала хоч і до покрови, навіть і рік, коли б тільки було добре. Я зараз би з вами на нього йшла та стріляла!

Помалу наближалися до гурту. В цей момент обоє раптом зупинилися. Зчинився крик, гамір, аж луна пішла гаєм.

— Це наші! Поциновчани та льготчани!— крикнув Шерловський.

Він не помиливсь. А коли до табору прийшли, побачили юрбу чоловіків в кереях або лиш в жупанах, більшість рушницями озброєних. Було їх принаймні п'ятдесят, самих здорових та великих. Дісталися кружними лісовими дорогами. Тепер розташовувались навкруги вогнищ та здоровкались з тими ходянами, що в цей час тут були.