Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Прибик погордливо всміхнувся.

— Лиш хутенько!— сказав він, і це була вся його розмова.

Відповідь, що Прибик дав посланцеві від управителя з присутності старших односельців, подобались усім, бо не тільки в Уєзді та Драженові, але скрізь по Ходії були обурені новим насильством ненависного Лямінгера.

Прибик погроз не боявсь, а все-таки був обережний. З його наказу розбіглися посланці по всіх ходських селах з повідомленням про загрози Кошеві та з порадою одночасно, щоб усі слідкували і були готові на той випадок, коли б справді що-небудь зчинилось. В Уєзді та в Драженові були розставлені вартові, особливо вночі; вдень теж кілька хлопців було на варті, на шпилях та на полях, переважно з боку міста, звідси найшвидше можна було ждати ворога.

Були ясні сонячні дні; сонце припікало, і хліб швидко поспівав. Але в Уєзді не помітно було руху, як звичайно в таку добу. Була невесела пора. Кожний мав смутні думки, всі неначе передчували, що буде буря.

І навіть сам Юрко Іскра, веселий дудар, забув про веселощі. Його думки були тепер біля малого Юрка. Боявсь за нього, за жінку. Теж часто згадував Козину та його Ганну. Коли б чого-небудь не сталось! Жінки самі дома, а господар, — бог його знає, що з ним там у Празі робиться! Тепер уже не дивувавсь Ганні, що так боїться за чоловіка. Два тижні вже збігло, вже й третій минув, ось уже й четвертий настає, а про депутатів ні слуху, ні вісті. Невже той процес так довго триває? А тепер з тим Кошем. Минуло вже п'ять днів од тієї бійки, і все ще нічого не чути. Може й не буде нічого, може так і минеться. Так розважав Іскра шостого дня свою жінку та сліпого батька, з яким сидів надворі перед хатою. Був теплий липневий вечір. Місяць горно світив на цілий гірський край. Дорла гойдала на колінах свого малого Юрка і охоче слухала потішливі слова свого чоловіка. Сліпий батько мовчав і кілька разів покрутив головою, начеб не вірив.

Навкруги було тихо; тільки від лісу доносився глухий шуми Аж ось на горі Гродку над селом щось забіліло.

— Чи бачиш, Дорло, там на Гродку?

— Хто то?

— Варта.

— Краще було б, щоб її не було потрібно, — зітхнула Дорла і, побачивши, що дитина заснула, встала, щоб її покласти.

— Пора вже спати, — кликала чоловіків. Потім лягли і незабаром поснули. Липнева ніч спустилася над Пошумавським краєм. Місяць, блідим світлом обливаючи лісисті гори, посувавсь помалу на захід. Скрізь було тихо, лиш гавкання собак інколи озивалося в селі, та хвилинами протяглі вигуки на шпилях навкруги, де біліли жупани ходської варти. Ранній вітер прокидавсь; на сході над чорним лісом зблідло небо. В той час схопивсь Юрко Іскра з постелі і одним скоком опинивсь біля вікна, де хтось стукав до віконниці й кричав:

— Вставайте!

— Хто це? Чого хочеш?— спитавсь Іскра прудко.

— Вставай та поспішай. Військо на нас іде!

Голос раптом замовк, і було чути швидкі кроки, що віддалялись.

— Господи, захисти нас! — крикнула Дорла на постелі й схопила дитину.

XXI

Страшна та звістка звела на ноги все село в таку ранню годину. Вплив її був тим більший, що людність почала вже вірити в нечинність погроз кутського управителя. Тепер було ясно, що він лиш готувавсь до того, щоб більшого страху завдати. Ще щастя їх було, що з наказу Прибика до останньої хвилини варта була скрізь розставлена, навіть поза селом. Таким чином Конопиків Матвій, що мав варту в полі, з боку міста, почув, як ще було темно, ніби звук сурми, він не вірив і пішов далі, щоб пересвідчитись. Аж раптом зустрів чоловіка, що йшов із міста, і той йому розказав, що якраз оце тепер, у цю хвилину, туди прийшло несподівано військо та що воно лаштується далі в похід.

Хлопець, що прибіг до села, увесь захеканий, ту новину оголосити, не встиг скінчити, як прийшов з міста новий посланець, якийсь добрий сусіда таємно послав його до Уєзда, щоб були напоготові, бо на них військо йде. Ніхто вже в правдивості цієї страшної новини не сумнівавсь. Як тільки вони могли думати, щоб Кіш їм це подарував! То б Лямінгер не був Лямінгером, щоб не помстивсь за те, що вони не давали пограбувати себе.