Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Селянки казали, що листів було штук із шість: від адвоката з Відня, від того Юста і теж від наших, коли були в Відні.

— Наші в Празі перед судом, — казав один сердито, — а Лямікар тих листів потребує, але проти нього, — розумієте? Ось тому по них і прийшли!

У Сиків хтось крикнув, але в ту хвилину закричали:

— Матвію! Матвію! Прибику!

Високий ход справді показався між хатами і йшов великими кроками до гурту, що стояв ще й досі біля Козинового двору, мало не на краю села.

— Ти чув? — кричали на нього знайомі драженовчани.

— Еге, взяли вам листи, а тепер шукають у Сиків. Так що хочете?

— Ті листи, — ми їх відберемо! — кричали чоловіки.

Поважне, затьмарене обличчя Прибикове було спокійне.

— Ну, я так і думав, вони нам не дадуть спокою. Жінки й діти, геть! — скомандував він.— Хлопці, швидко по чекани та киї!

Ті чоловіки та хлопці, що були тутешні, послухались і зараз же порозбігалися по зброю, з якою незабаром і повернулись. Драженовчани всі були чеканами озброєні.

Ганна з Галинкою бігли по двору, розшукуючи Павлика, щоб мати його при собі. Стара Козиниха лишилась у воротах.

Управитель Кіш, що у Сиків теж шукав листів Штравсових, Юстових та першої депутації з Відня, але з меншим успіхом, ніж у Грубого, здивувавсь, коли гомін навкруги Сикової хати раптом стих. Спершу, коли вони приїхали, людей збіглось, як мух, а тепер, коли з одним лиш листом вийшов із хати, щоб вернутися додому, не зустрів майже нікого, крім переляканих селянок. Сів на коня, і прикажчик кутський теж. Чотири мисливці з довгими рушницями йшли спереду, решта й лісники йшли по боках та ззаду. Листи з Драженова були добре заховані під темносинім жупаном.

Навкруги було тихо; але нижче, в напрямі до міста, куди вони простували, почувсь глухий гомін на краю села.

— Може нас піджидають?— сказав прикажчик до Коша.

Той зневажливо усміхнувся й відповів:

— Думаю, що вони ж не дурні. Адже ж знають, що таке рушниця.

Але в цю мить зчинився галас. Коні злякалися, мисливці спинились. Перед ними стояла на дорозі юрба ходян, уєздських та драженовських, всі чеканами та киями озброєні. На чолі її Матвій Прибик із замашною своєю чеканою в руці.

Праворуч і ліворуч поміж хатами теж миготіло досить чекан,— видно було, як вони на сонці блискали.

Панська челядь стояла проти численної розгніваної юрби. Дикий викрик, що ним Коша та його дружину привітали, не злякав старого солдата.