Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Подивилася на дорогу, що вела з міста до їх грунту, подивилась і вже засумувала. Коли б Іван прийшов! Коли б оце зараз прийшов, коли б там між житом раптом показавсь. А вже могло б це бути. Вже тиждень минув, вже й другий незабаром мине, а він сам казав, що до двох тижнів прийде додому. Ой, коли б уже прийшов, коли б уже тут був! Як смутно та пусто без нього. Скрізь його бракує, — їй, дітям і господарству. А чи прийде? Але мати і всі старі досвідчені люди, всі її запевняють, що їх не можуть там затримати.

Ганна стояла, все думала про чоловіка й не чула голосів, що десь біля двору озивалися, — аж поки дівчина прибігла без духу до неї й крикнула, щоб йшла подивитись. Скоро зайшли в двір, було видно через відчинені ворота, як поодинокі люди бігли до села. Деякі навкруги голосно кричали.

Раніш, ніж Ганна спитала, що там робиться, з'явилася теж стара Козиниха, і в ту мить через відчинені ворота вскочив хлопчина, ввесь захеканий та потом облитий. Вони пізнали його, — був з Драженова, пастух старого Грубого. Загледівши господиню, почав їй уривчасто оповідати, що сьогодні після обід приїхали з Кута пани.

А тимчасом позбігалися сусіди до Козинового двору довідатися, що сталось. Хлопчина далі розказував, що то був управитель кутський, панські прикажчики та лісники з зброєю, з рушницями, що в них, у Грубих, виламали двері, бо були замкнуті, і все перетрусили, все поперекидали.

— А чого хотіли? — спиталася стара Козиниха.

— Якогось листа з Відня, — я не знаю.

— А знайшли його?

— Щось наче взяли.

— А куди, пішли?

— Я не знаю, але мене послали сказати, що, може, й до вас прийдуть.

— Вони вже тут, — обізвавсь хлопець з юрби біля воріт.

— Я бачив їх, — двоє були на конях.

— А де вони?

— У Сиків.

— Злодії! — крикнула стара Козиниха.

— Мамо, напевно, прийдуть і до нас! — крикнула Ганна перелякано.

— Нехай приходять! Напевне, по ті листи, — кричала стара селянка. — Ось як вони вміють! Коли чоловіків нема вдома, так вони тоді приходять. Це той Кіш, що Івана трохи не замордував! Пригадайте все те і не бійтеся! Тепер будуть ходити до нас кожну хвилину, і ми ніколи не матимемо спокою. Люди добрі, бороніться і не дайте нас тим бузувірам!

В цей час один з чоловіків крикнув:

— Драженовчани! Сюди! Сюди! — і махав швидко рукою на гурт з чоловіків, що швидким кроком поспішали. Зупинились. Ті, що були в дворі Козиновому, чоловіки й жінки, вийшли їм назустріч, і таким чином скупчувалось чимало людей.

— А де ті злодії? — питали драженовчани. З іскристих очей та почервонілих облич можна було пізнати, що вони були сердиті. Почали розказувати, про що пастух Грубих уже повідомив, як управитель Кіш із панськими людьми виламали двері і доти шукали, поки не знайшли листа, що про нього вже тут говорилось.