Розділ «Песиголовці Історичний роман»

А тимчасом підійшли до брами. Юрба людей тут товпилась і гомоніла. Всередині тієї юрби загледіли Тункльову бричку. Озброєні солдати зброєю спинили його й примушували вийти із брички. Він не хотів, усе сперечався і закінчив так:

— Чому мене затримуєте? Знаєте, хто я? Я адвокат Тункль із Бернічка.

— Якраз такого нам і треба. Саме вас і маємо заарештувати, — відповів коротко офіцер.

— Будете того шкодувати, — крикнув Тункль, увесь почервонілий, і хотів далі сперечатись, але два солдати нагнулися до брички, витягли з неї поважного адвоката та й повели прямо до поліції. Люди, сміялись, гуділи, питались, відповідали й з'ясовували це незвичайне явище. Сика та його спільники чули, як навкруги розказували:

— Це адвокат тих домажлицьких селян, тих ходян, що вчора їх посадили до в'язниці.

— Ага! Я бачив, як їх вели.

— А бачив їх ціпки? А того старого, що ледве ногами пересував?

— Ви чули? Наших уже замкнули! До міста нам не можна.

— Так підемо геть, — обізвавсь Пайдар.

— Підождіть! — крикнув Брихта, витягаючи шию.

Близько говорили:

— Ну, хіба ви не знаєте? Заарештували їх через те, що там у Домажлицях повстання. Управителя й кількох урядовців панських уже замордували.

Сику неначе що вдарило.

— Це Матвій Прибик!

— Добре робить! А тепер додому! — сказав прудко Брихта. Очі йому горіли. — Матвій має рацію. Після цього я йду й піду до Прибика.

Сика, увесь схвильований, нічого не сказав і тільки крутив своєю волохатою головою.

Раніш, ніж люди від брами розійшлися, зникли звідти троє ходян; вони бачили, як їхнього адвоката заарештували, і чули, що їх товариші теж заарештовані, і що вся Ходія повстала.

XX

Щось за тиждень перед тим, коли адвоката Тункля було заарештовано, вийшла молода Козиниха ясної гарної години після обід до саду, щоб там знайти сіру квочку, що охоче заводила свої курчата до близького густого жита. Мала Галинка, тюпаючи за мамою, сіла собі на траві біля квіток. Після того, як молода господиня знайшла квочку, повернула свої очі мимоволі в той бік до міста й задумалася.

В ту хвилину могла б квочка з курчатами поміж ногами її пройти, і Ганна б не бачила й не чула. Думала про щось інше і навіть про Галинку забула.