Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Вибрані твори

Викрик обурення пролунав між ходянами, а старий Грубий, як молодий, підскочив до судового столу, де доктор Парубок з наказу голови довгими ножицями одним разом перерізав червоно-білі шнури печатні обох аркушів, і вже ножиці нищили й пергаменти.

Ходяни стояли, мов прибиті. Замовкли, неначе німі, ані слова не могли промовити. Старий Грубий увесь трусився.

В судовій кімнаті панувала глибока тиша.

Члени апеляційного суду дивилися не без співчуття на селян, що знищеннням останніх привілеїв були приголомшені й прибиті, особливо сивоголовий Христофор Грубий, у якого сльози лилися по зморщеному обличчі.

Перший, хто схаменувсь, був Сика.

— Славний суде апеляційний! — проговорив. — Ми не винні, ми пану Лямікарові нічого не зробили. Він скарживсь на нас лиш тому, що хотів скасувати старі ходські права.

— Мовчи! — крикнув голова. — Мусите зрозуміти, що це не тому. За те буде інший суд і кара. Ці пергаменти втратили свою силу вже тоді, коли вам було оголошено те perpetuum silentium, що про нього ви добре знаєте. Про те, що було колись, не думайте. В тім ми не можемо вам нічого помогти. Але там у вас усе ще не хотять виконувати своїх повинностей та панщини. Краще пошліть декількох із вас додому, ми вам дозволимо, щоб ваші земляки не ждали волі й не пошкодили б собі ще гірше. Пошліть туди, щоб там нічого вже не ждали, ні на що не покладались, щоб слухалися панства, не робили бешкету та повстання!

Смутні, ні слова не промовивши, повернулися ходяни до свого заїзду. Старого Грубого мусив Сика дорогою піддержувати, так він був знесилений. А коли зосталися самі, почали радитися, що робити. Всі в тому згоджувались, яка була шкода, що той їхній адвокат з Відня ще не приїхав. Тепер порада його найбільше була потрібна. Поклали йти додому, розказати, що тут діється. Сика це взяв на себе, потім Пайдар поциновицький, а Брихта пострековський сам набивсь. Тепер він з'ясовував, чому так зробив.

— В Празі не зостанусь. Щоб тут сердився, кров собі псував, — скрізь сама неправда! Але додому теж не піду. Це значить, що я мусив би дома сказати: селяни, панський нагай не вмер, йдіть на замок його цілувати, — тепер він знов оживе, та ще й як! Не піду, — а знаєте що? Піду назустріч тому адвокатові.

— І ми з тобою! — крикнув Пайдар, якому ця думка припала до вподоби. Теж і Сика згодивсь. Зараз же всі три й вирушили в дорогу.

Той і другий день, середа, коли не було засідання, минув ходянам неспокійно, в напруженні та дожиданні. Козина був сам не свій. Походжав собі по горниці, з вікна дививсь, на вулицю вискакував, але кожного разу незаспокоєний повертавсь до кутка, де на лавці старий дядько Грубий, що трохи «нездужав», одягнений відпочивав. Адвокат Тункль не приїхав. Вони тішились, що до завтрашнього дня напевне приїде, що з ним порадяться. Але настав четвер, прийшла година суду, і ходяни знову йшли самі до Гродчан, до судової зали.

Козина зараз же спостеріг, що всі якось суворіше й похмурніше на них дивились. Хотів, як раніше надумав я, попросити, щоб старому дядькові дозволили сісти, бо довге стояння його знесилює, і сьогодні насилу дійшов, — але не міг своє прохання здійснити. Засідання вже почалось.

Голова найперше спитав, чи послали додому посланців. Відповіли позитивно, хоч і брехали.

— Так, добре, хоч, мабуть, уже пізно. Ваші земляки не мають розуму. Майте хоч ви його. Про ті старі права ви вже знаєте. І тому-то будьте знов слухняні і на ознаку того мусите пану Лямінгерові, вашому законному начальству, скласти присягу на слухняність та підданство.

— Славний суде! Цього ми не можемо! — крикнув Козина.

— Не маємо вповноваження! — додав Четвертак. — Самі не можемо, не сміємо!

— Просимо, ясновельможні панове, почекати! — обізвавсь старий Грубий слабим голосом.

— Поки порадитесь дома, еге ж? — іронічно спитав голова. — Це було так. Допіру привіз швидкий посланець звістку, що ходяни повстали з зброєю, що панських урядовців заарештували, а самого пана, мабуть, уже замордували. І тепер думаєте, що ми вас пустимо додому? Коли хочете, присягайте, тим дасте добрий приклад землякам і поможете те повстання припинити. Коли ні, будете самі оголошені за повстанців. Так будете присягати?

— Милостивий пане! — крикнув Грубий. — Я вже однією ногою в домовині, — дайте нам, принаймні, часу подумати.

— Це неможливо. Будете присягати?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вибрані твори» автора Алоїс (Алоїз) Ірасек (Їрасек) (чеськ. Alois Jirásek) на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Песиголовці Історичний роман“ на сторінці 67. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи