Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Зійшлися з нею незабаром. З першої депутації, що повернулася незабаром після того, як краєвий гетьман прочитав їм на дворі торгашеського замку ту смутну постанову, не було в ній нікого, крім Пайдара з Поциновиць. Той та два приятелі його оповідали, як у Відні їм було і як їм пощастило, крім цієї апеляції, ще знайти порядного адвоката Тункля з Бернічка. Цей говорив і думав, як і вони, бо він сам і його рід багато потерпів; під час великої тридцятилітньої війни, коли їм влада маєтки позабирала, і йому, крім герба, нічого не лишилось. Про них, ходян, усе знав, про їх минуле і латинську книжку їм показував, де про них писано, як до кордонів ходили і які права мали. Коли ж йому про все це розказали і про ті збережені документи питали його, чи дійсні вони ще й досі, він засміявсь і запевнив, що такі права ніколи не втратять своєї сили.

— Щоб тільки не був такий, як Штравс у Відні, — сказав Грубий.

— Ну, тепер уже він не може нам дуже пошкодити. Вже стоїмо однією ногою перед судом і мусимо самі боронитись, — казав Козина. — А право на нашому боці, — додав, цілком певний у чесності та законності своєї скарги.

Пана Тункля, адвоката, бувалого шляхтича, чекали нетерпляче, бо мав, згідно з умовою, кожну хвилину з'явитись. Хотіли б порадитися, що й як перед судом казати, коли стануть перед, ним, — але так і не діждались і мусили самі йти до суду.

Раненько всі вирушили до Гродчан. Тут, коли проходили двірцем королівського граду і з сумом навкруги роздивлялись, зупинивсь несподівано білоголовий Грубий з Драженюва і, показуючи навкруги чеканою, сказав:

— Отут були наші пани, — наші королі і ніхто інший ними не командував. То було єдине наше панство.

— І не такі були, як цей торганівський гицель, — додав Брихта пострековський.

Зайшли до церкви святого Віта до служби божої, а потім ждали перед будинком напроти, де відбував апеляційний суд свої сесії. Медаковський Німець та ходовський Печ не сказали й слова; Прага, королівське місто, і все навкруги їх приголомшило. Козина був схвильований напруженням та вичікуванням. Говорив мало, але дивився блискучим поглядом навкруги, вен спостерігав і ждав нетерпляче суддів. Брихта пострековський копав перед себе чеканою, Екль щось веселе півголосом оповідав, але ніхто не звертав уваги, і Четвертак залишив жарти. В дійсності і йому було невесело. Найспокійніший був старий Грубий та волосатий Сика, «волосний писар», що поважно між собою розмовляли.

Хвилина за хвилиною минала. Різні люди, вояки, слуги, кур'єри проходили або в одних дверях показувались, а в других зникали. Кілька панів у чорних убраннях; у чорних панчохах і в черевиках з великими пряжками пройшло близько.

«Це вони», заговорили між собою ходяни, пильно дивлячись на поважних суворих мужів, що мали засідати в суді апеляційнім. Потім приїхало кілька бричок, слуги сиділи на козлах і стояли на задках за бричкою. Всі навкруги вклонилися панам, що виходили з бричок, особливо одному, про якого Сика розпитавсь, що то був граф Штернберк, голова суду апеляційного.

Через добру годину прийшов слуга по ходян і широкими сходами завів їх до горниці, простенької, але світлої.

Тут знов на дерев'яних стільцях ждали, лиш вони самі, аж ось незабаром двері, що вели до сусідньої кімнати, відчинились, і в них з'явивсь високий сухорлявий чоловік у чорному вбранні, що ясним голосом крикнув:

— Юрій Печ, староста з Ходова, має увійти!

Всі сіпнулись, всі були здивовані. Ждали, що всіх заразом покличуть.

— Ой, — крикнув півголосом Сика, до Козини повернувшись. — Що з того буде?

Коли вони озирнулись, помітили якогось чоловіка від суду, що тихо до них підійшов і мовчки між ними став. Напевне, хотів підслухувати! Після Печа, що незабаром вернувсь, покликали Німця медаковського.

— Чого від тебе хотіли? — питавсь Брихта.

— Вислухали мене про ті бійки та про «запусти».

— Досить, — обізвалось глибоким густим голосом. Всі подивилися на того червоного чоловіка, що підняв свій вказівний палець і на всіх дививсь суворим оком.

За Німцем пішов Яків Брихта, після нього Четвертак з Кленчі, потім старий Грубий, а за ним небіж його Козина.