Розділ «Песиголовці Історичний роман»

— І це тому ти й тинявсь ночами?

— Тепер уже можу тобі сказати про це. Вони вже у Відні і, напевне, були вже при дворі. Ну, сьогодні ми почули, як пан Лямікар підкупив нашого прокуратора, щоб нас покинув в той час, коли ми вже близько були до перемоги. Шельма. І той злодій віденський водив наших за носа, щоб, мовляв, ждали, що таке діло посувається помалу. Тільки гроші брав.

— А цей Юст теж.

— Мабуть. Мабуть, теж шельма. Ми йому не віримо. Ну, це не шкодить, підемо без нього. А все-таки добре радив, щоб не здавались. І що ми дуже пошкодили нашій справі своїми бійками з панським прикажчиком, та що при дворі цим дорікали нашим представникам. Але, хвалити бога, тепер наче стало тихо; коли б то тільки видержали.

— А що робить Іскра в Празі? — спитала Ганна, згадавши про Дорлу.

— В Празі? Іскра? Він не був там, і зараз його там немає. Він у Відні, ждемо його кожний день, кожну годину.

Козині не треба було признаватись жінці, що Іскра брехав для того, щоб затаїти справжню дорогу. Тепер їй ще розказав, що дудар пішов на його прохання з новою депутацією до Відня, звідки мав уже повернутися прямою дорогою. Ходяни так робили з огляду на Лямінгера, щоб він про їх дорогу не довідавсь і не зробив перешкоди, або щоб не піймав посланців. Іскра мав своїм завданням якнайшвидше принести повідомлення про те, як депутацію прийнято. На листування не можна було покладатись, бо, з одного боку, це б довго тривало, а з другого боку, було небезпечно. Зате дудар та ще такий веселий та хитрий, як Іскра Юрко, був у дорозі певніший.

Козина вже лагодивсь лягати спати. Але Ганна його спинила питанням, куди той чорний, той Юст, дівся й пригадала, як він їй не подобається і як вона його боялась.

— Казав, що піде кудись далеко, що на той час сховається, аж поки суд не скінчиться. Боїться Лямікара.

— Справді?

— Мабуть. І воно буде краще, коли так зробить. Коли б його піймали, він, щоб урятуватися, признався б у всьому. Чуєш, Ганно? — сказав Козина і раптом підступив до вікна. Місяць світив, і в його світлі неначе тінь надворі промайнула. Стук у ворота почувся знову.

Козина похапцем вискочив надвір і через хвилину вернувся з гостем. Коли молода господиня його побачила, скрикнула:

— Іскра!

— Так, Іскра, але голодний, як вовк. Чи не маєш тут шматка хліба? Йду цілий день і цілу ніч, — сказав дудар, важко сідаючи на лаву, куди поклав і дуду. Втомлені, важкі ноги простяг і зітхнув.

— Я поспішався, неначе вітер, — казав Козині. — Але ти будеш радіти — добре, все добре. Наші були при дворі з добрим наслідком. Ще не амінь, як тут нам читали на торганівському замку. Цар то все послав до Праги, щоб знов цю справу переглянути.

— Ой!— крикнув Козина й замахав радісно рукою. І тут уже посипалися його питання, на які Іскра не міг спочатку відповідати, ковтаючи похапцем хліб з маслом та запиваючи молоком. Чим далі, тим більше говорив. Були то докладніші відомості про дорогу, про депутацію, про аудієнцію і ін. Але найголовніше наперед розказав, що процес ще не скінчивсь, що скарга ходян пішла на новий розгляд й передана до суду в Празі.

Козина радий був до ранку говорити та розпитувати.. Але Ганна звернула його увагу на те, що Іскра втомлений, і що треба йому вже відпочити. Молодий господар запропонував йому ночувати у себе, але дудар відмовився.

— Піду додому, бо вже скучив за Дорлою.

Дуже був радий, коли Ганна йому сказала, що Дорла жива й здорова і що була тут звечора.

— Так ще чорногуз у нас не був? — сказав весело. — Я вже дорогою тішився, що сяду біля колиски.