Розділ «Песиголовці Історичний роман»

І в ту хвилину справді було так. Нахилився до дітей і знов почав з ними бавитись, був їхній. Ганна знову усміхалась. Навкруги біля неї все прояснилось, так, як весняне сонце засвітить після зими.

Зате на другий день злякалась.

Надвечір, коли вона була сама вдома, увійшов до світлиці якийсь дивовижний чоловік, обганяючись ціпком від старого Вовка, що на нього сердито накинувся.

Чоловік був невеликий, сухорлявий, в темній міській одежі, в чорних панчохах та в запилених черевиках з великими пряжками. Вилиці мав великі, ніс прибитий, а чорні очі на всі боки бігали.

Ганна злякалась, особливо погляд його не подобався їй. Питавсь, де Козина. Вона відповіла йому, що відійшов, а куди, вона не знає.

— Коли прийде додому тепер, скажи йому, що тут хтось був з Домажлиць, щоб він прийшов до Сики, але неодмінно!

Після того відійшов. Молода Козиниха вийшла за ним надвір і слідкувала за ним, куди він піде, чи піде туди, як сказав. Він ніде не спинявсь і йшов прямо, так, наче він знав тут добре дорогу, якраз у напрямку до Сики.

Що він хоче? Напевне з приводу того нещасного суду. Чи не буде це часом той Юст? Напевне він. Повернувся з Відня і мабуть, хоче знов починати.

Ганна ждала чоловіка нетерпляче. Їй не раз спадало на думку не сказати йому про ці відвідини. Але Козина додому не приходив. Зате новий гість мало не зовсім уночі відвідав молоду селянку. Це була Дорла, жінка Юрка Іскри. Прийшла скаржитися на чоловіка. Вже два тижні десь блукає і навіть нічого вона про нього не знає. Коли вирушав у дорогу, казав, що прийде через тиждень, а, може, і пізніше, і щоб вона, Дорла, не журилась. Іде, мовляв, у якійсь важливій справі до Праги. Що то за справа й до кого йде, про це він не хотів сказати навіть рідному своєму батькові. Грошей лишив їй, Дорлі, досить, щоб мала на прожиття, та, крім того, їй ще й од Сиків та ще від когось посилали.

Молода жінка дударева, особливо у важкому своєму стані, надто була ляклива, багато сумних думок в її голові купчилось, і тому вона прийшла до колишньої своєї подруги поговорити, а також запитати, чи часом вона не знає чого-небудь про Іскру, бо його послав Козина. Для когось іншого в цей час нізащо на світі не пішов би. Але Ганна сама не могла нічого їй сказати, бо навіть не знала, що Іскра вже довго в дорозі.

Запевняла, що Козина їй про такі речі нічого не каже, і потім сама жалілась на свого чоловіка, що все потайки робить, а їй нічого не каже, що він тепер увесь втягся в той суд з панами, і що від того добра не можна сподіватися.

І після того, як Дорла відійшла, молода господиня не лягла спати, хоч було вже й пізно. Не хотілось їй спати. Ждала свого чоловіка. Так довго не йде! Напевне дорогою довідавсь про того домажлицького, і тепер саме у Сики радяться. Діти спали, служниця також. По всьому дворі було тихо й спокійно. Господиня неначе на голках була й щохвилини визирала з вікна. Вже хотіла йти до Сиків, щоб пересвідчитись, чи справді вони там радяться з тим міщанином, але в цей час почулись Іванові кроки.

Здивувавсь, що Ганна не спала. Вона відповіла, що має йому щось сказати.

— Я вже знаю, — відповів.

— То був той брехунець з міста?

— Еге, Юст. Вернувсь з Відня.

— А що хотів? Мабуть, щоб ви знову йшли до Відня?

— Ой, яка ти цікава. Ну, якби й так; він хотів, але вже пізно. Ми самі вже зробили, що було потрібно.

Ганна жахнулась.

— Уже тому кілька днів. Ніхто про ці нові заходи не знає. Пішли через Баварію до Відня, щоб їх дорогою не спіймали.