В той час пані заспокоювала свою доньку, що плакала.
— І цього нам не вільно, — нарікала панна, упавши від болю й гніву до крісла. — Між такими дикунами нас тут держати. — Закривши шовковою легенькою хусточкою обличчя, гірко плакала далі, не слухаючи потішливих слів матері, що була, як і донька, ще й досі в дорогу одягнена. Аж ось раптом пані замовкла, панна теж підвела голову.
— Це кінський тупіт, — сказала мати,— хтось приїхав, мабуть, посланець, на якого тато чекає.
Перейшла через кімнату, аж до дверей, що провадили до кабінету Лямінгерового.
— Чую гомін, хтось там є. Спитаю Петра, хто це приїхав? Чи справді той посланець...
Але раніш, ніж подзвонила, увійшов сам Лямінгер, несучи в руці якогось розпечатаного листа.
— Ось воно! — проговорив надзвичайно жваво.
Пані злякалася. Очі Лямінгера світились, і на лиці з'явилися червоні плями..
— Посланець приїхав.
— Управитель?
— Ні, той у дорозі занедужав. Урядовий посланець. Уже закінчено, питання розв'язано. Їм відмовлено, комісія не визнала.
— Значить, ви виграли?
— Цілком. Ну, сьогодні заграли собі востаннє на волі... Та ще й це їм не минеться дурно.
— Вони ще нічого не знають?
— Не знають, навіть не передчувають. Га-га, то буде здивування! Ай, доню, ти ще й досі засмучена? — Підійшовши до неї, взяв її за підборіддя.
— Тепер уже нема чого боятися тих мугирів. Скоро буде доведено все до ладу, вчиню твою волю, — поїдемо до Праги.
— А довго ще буде це тривати?
— Було б то якнайшвидше, та у Відні помилились,— з'ясовував він, звертаючись до жінки. — Ті люди там нічого не знають, що тут діється. Та ще й досі пам'ятають ходську столицю. Наказують тут, — і Лямінгер ударив пальцями по урядовому приписові, — щоб постанову двірської комісії було оголошено ходянам у їх столиці в Домажлицях, га-га! Була колись, еге,— але нехай ті пани йдуть туди, до руїн. Це тривало б довго, краще буде, щоб ходяни тут почули, як знаменито виграли.
Панський прикажчик, коли пізно ввечері повернувся з Уєзда і доповідав, як думав, страшну новину, навіть своїм очам не хотів вірити, що пана так мало дошкулила. Він, прикажчик, з жахом увіходив до пайової кімнати; боявся ту бурю, що напевно вибухне, зараз же тут на місці перетерпіти.
— Всі, ваша милість, — доповідав він, — гуляли та веселились, неначе дикуни. Танцювали, вищали, — а найбільше Брихта пострековський. Ледве увійшов, — вибачайте, ваша милість, — що мав робити, — почали сміятись, неначе оглашенні, а потім обступили мене й дивились на мене, як на звірюку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вибрані твори» автора Алоїс (Алоїз) Ірасек (Їрасек) (чеськ. Alois Jirásek) на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Песиголовці Історичний роман“ на сторінці 53. Приємного читання.