Розділ «Песиголовці Історичний роман»

— А куди йдуть? — питалася пані.

— О, вже тут, мабуть, до нас, — відповів старий слуга, боязко прислухаючись.

Другі суміжні двері відчинились, і в них з'явилось зблідле обличчя Лямінгерове.

— Йдіть сюди, тут краще побачите.

Старий Петро здригнувсь, панна відскочила од вікна, біля якого стояла, і швидко побігла до батькової кімнати. Мати повільніше, не поспішаючи, пішла за нею. Тільки старий слуга залишився у кімнаті. Він уважно прислухався й бубонів:

— Тут щось є, тут щось є.

В пайовій кімнаті стали біля вікон дами, а за ними сам Лямінгер. Пильно дивилися на дорогу, що нею наближавсь Брихтин та Четвертаків провід. Попереду йшли хлопці малі й великі, всі сильно вищали й вигукували, за ними ведмідь із своїм поводирем, потім дударі, машкари, чорт і смерть на конях, за ними теж на конях Брихта й Четвертак, а далі селяни, хлопці, жінки, дівчата,— довгий рясний провід.

Панна забула про їзду.

— Ах чорт, який огидливий, і смерть теж; а ті баварці та євреї, — і весело засміялась. І мати не видержала, щоб не засміятись. Навіть Лямінгерове обличчя прояснилось. В очах йому засвітилось, і, погордливо усміхнувшись, сказав:

— Це все наперекір тому процесові. Як ті дурні наперед радіють!

— Тату, бачите того солом'яного верхівця!— крикнула жвава панна. — Що то він держить?

— Еге, еге, — додала мати, — я теж його бачу. Що це таке? Всі дивляться на замок.

Вискотня та вигуки почулися перед самим замком, аж вікна затряслись.

— Ах, — крикнула панна, хутко затуляючи собі руками вуха.

Лямінгерове обличчя нахмурилось, і між бровами з'явилася зморшка.

— Хами неотесані! — загудів. — Якраз під вікном, це навмисне.

— Зупиняються... Що вони хочуть, ради бога! — крикнула шані, перелякано дивлячись на свого чоловіка.

Але той, неначе того не чув, пильно дививсь на юрбу, що стояла перед замком біля невеликого ставка. Ось виступили двоє ходян і ударами великих чекан вирубали ополонку біля берега, тимчасом, як солом'яний верхівець високо перед замком піднімав нагая. Люди розступились, і проти солом'яного верхівця стали чорт та смерть.

— Що це таке, прошу вас, усі так раптом стихли? — питалася пані, вся схвильована.

Лямінгер усміхнувсь своїм льодовим, зловісним усміхом.