Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Лиш Матвій Прибик не сміявся; роздратований, сердито дививсь услід панському слузі, не помічаючи ні людей, що стояли навкруги, ні доньки, що вибігла за ним. Тільки тоді повернувся, коли підійшли до нього Козина з Сикою і спитали, що сталось.

— Чи ви бачили? Прийшов наказувати мені, неначе сам пан! Вимагав якісь податки, що їх я ніколи не платив. Мовляв, знайшли це в реєстрах. Наші батьки їх не платили з того часу, як на ноги стали, і дід теж. Може самі собі видумали. Мабуть, на запусти невистачає. А коли не сплачу, то, мовляв, буде зле. Дивись! Та це ще не все. Ще пан наказав, щоб Маринка, чуєте, щоб моя донька прийшла до двору прясти льон. Ах ти, бузувіре! Я тобі напряду! Але так і не договорив, бачили, як утікав?

— Це справді вони на тебе видумали, — сказав Козина.

— А тепер це перекрутять так, що ти панського десятника вигнав та ще й собакою нацькував, — додав Сика.

— А що ж мав з ним робити? Треба було, щоб я змовчав та пішов до прокуратора?— відповів Прибик прудко, переводячи погляд з Козини на Сику.

Вони зрозуміли, куди він закидав.

— Ми з Вовком це краще зробили, — додав усміхаючись, а всі навкруги засміялись.

Тільки Козина з Сикою не сміялись, і Козина пригадав, що Сика мав рацію, коли казав, що панство почне тепер навмисне робити так, щоб роздратувати й призвести до заколоту.

Це було якраз на масницю, наприкінці. Дудар Іскра тепер мало бував удома. Завжди його кликали, щоб заграв то там, то сям. Старий батько його ходив з ним. Ледве управлялись. Давно вже не було такої веселої масниці. Молодь танцювала, неначе дика, і старі теж. Було всім вільніше й веселіше.

Іскра Юрко мав ще іншу радість. Раніш, коли на козу грав, про все на світі забував і дививсь тільки на танечників та на танечниць, правда, досить часто й на чарку позирав. Але тепер навіть і тоді, коли найдикіше танцювали або співали, був у думках десь в іншому місці. Думав про свою молоду жінку, яка недавно призналась йому, що тепер вже вони не будуть самі, що чорногуз вже літає над їхньою хатою. Він радів, що масниця вже кінчається, а з нею скінчиться і його блукання від однієї хати до другої. Це саме сказав і Дорлі, коли у вівторок з полудня клав на плече козу, збираючись відійти.

— Що той Брихта вигадав?— питалася Дорла.

— Ну, Лямікар буде мати втіху, — відповів Іскра й засміявсь.

— А що я скажу в Уєзді?

— Адже я теж піду туди, — а поки що тато з Яковом Конопиком там гратимуть.

Справді Яків Конопик, учень Іскри, прийшов по сліпого музиканта, щоб його завести до села, де будуть укупі грати, поки Іскра повернеться з Пострекова. Дорла зосталася дома сама.

В той час проводжав Козина старого дядька Грубого з Драженова, що, вертаючись з міста, зайшов до Уєзда.

— Але це мені дивно, що ані Юст, ані той Штравс нам нічого не пишуть, — казав Козина. — Я гадав, що приїде посланець, та нема ні його, ні листа.

— Дороги не втерті і снігу багато. Я ще не боюсь. А потім — та комісія І Вона ще не готова. Пани не дуже-то поспішають.

— Я теж так думав, але мені ще спало на думку, щоб часом Лямікар не перейняв посланця.

— Я цього не думаю.