Розділ «Песиголовці Історичний роман»

— Так, ваша милість!

— Добре.

Лямінгер залишив писаря, що складав гостру скаргу на ходян, і відійшов до своєї кімнати. Пройшовсь разів два сюди і туди, потім спинивсь, неначе прислухаючись. У замку було тихо, а надворі вже чорна ніч настала. Лямінгер, зачинивши двері, підійшов до стіни і всунув ключик до замка, ледве помітного поблизу одного кутка. Із стіни вискочили дверцята, мов на пружині, і в дуплині стало видно кілька перетинок. З однієї шляхтич узяв два мішечки золотих грошей. Після того дверцята знову швидко зачинив, сів біля столу й почав писати. В той момент хтось постукав у двері.

— Підожди! Зараз! — крикнув Лямінгер.

Дописавши, впустив до кімнати свого управителя, того самого, що з ним Козина під липою бився.

— Поїдеш до Відня, — коротко об'явив йому.

— Коли, ваша милість?

— Пильна справа, завтра рано. Збирайся! — Незважаючи на те, що така новина здивувала управителя, казав далі:

— Ось тобі гроші на дорогу. Коня не жалій. У Відні ти не заблудиш?

— Я жив там п'ять років, — відповів управитель, чванливо посміхнувшись.

— Оцього листа однесеш до двірського прокуратора, а решту іншим панам, згідно з написами, — але негайно, скоро до міста приїдеш. Це про ходян, розумієш? Коли будуть тебе що-небудь питати, розкажи докладно про те, що у нас тут діється з ними. А з цим листом зайдеш до ходського справника Штравса. Тут немає нічого особливого, тільки посвідчення, що ти їдеш від мого імені, покажеш йому.

— Розумію, ваша милість.

— Решту треба особисто полагодити, — тут Лямінгер засміявсь і взяв мішечки в руки, — і цим підперти. Квитанції мені принесеш.

— А коли б не взяв? — спитав управитель.

— Я тебе вважав за розумнішого.

— Або, коли б хотів більше?

— Це інша річ. Позичиш у знайомих. Здається, нічого не забув. Ну, зрозумів усе?

— Так, ваша милість. Постараюсь.

— Про те, що скаже двірський суд, я одержу повідомлення. Але від того Штравса довідайся про все. Хто послав тих хамів, хто гроші давав, хто там головний. Зверни увагу на нього! То якась з битою головою людина. Вже добився призначення комісії для розгляду скарги. Імена комісарів теж треба знати і щонайшвидше. Коли добре все зробиш, не забуду й тебе. Тепер лагодься в дорогу, але мовчи. Рано вдосвіта виїдеш, щоб ніхто тебе не бачив. Сам вийду надвір. Того Штравса мусиш підплатити за всяку ціну. А головне, пам'ятай, оці гроші — на дорогу, а ці — на все інше.

Через хвилину повертавсь управитель до свого приміщення. Він був неодружений, сам мешкав, і ніхто про його лаштування в дорогу не знав. Рано, ще було темно, сам собі вивів коня і виїхав з двору, ніким непомічений. Пан його, без перуки, в хатній шапочці, в легкому кожушку, вийшов в той час аж до воріт, де хвилину дививсь на снігом занесену дорогу за управителем, що швидко від'їжджав. За мить його вже не було видно в ранній сутіні, ледве миготіло кілька зірок, що вже згасали.