Розділ «Песиголовці Історичний роман»

— Була б то добра зачіпка... але чого це вас так турбує? Не думайте про це і не перешкоджайте робити так, як треба.

— Але ми тут! — сказала панна, користуючись з нагоди.

— Ой, Маріє, ти неначе Петрова дочка.

— Я не боюсь, але мені тут сумно, — відповіла швидко.

— Та й небезпечно, — додала мати, допомагаючи дочці.

— Ви дуже боїтесь. Те, що витворяють селяни, лиш дитячі пустощі. Вони спізнились. Думають, що коли мають у Відні адвоката, так уже процес виграли!

— Але якби все-таки повстали?

— Тоді кількох повісим, і буде потім тихо, — відповів Лямінгер сухо й холодно.

Слова ці неприємно вразили. Жінка його, стримуючи зітхання, подивилася на доньку, що похнюпила голову й дивилась у землю. На щастя, в ту хвилину знадвору задзвонили, оголошуючи час вечері.

— Ходім! — сказав спокійно пан з Альбенройта.

Жінка йшла мовчки поруч його, думаючи про останні його слова. За ними йшла панна. Вона мало не плакала і дивно, що ногою не тупнула з досади. Батько її впертий. На Прагу немає надії. Знов чекає на неї ціла низка нескінченних нудних вечорів, що їх, як і сьогоднішній, вона мусить провести в невеселому неговіркому товаристві батька.

Але принаймні сьогодні їй пощастило. Лямінгер, що увесь час був замислений за вечерею, майже ні слова не проговорив, після вечері встав і пішов до канцелярії. При цьому заявив жінці, щоб його не ждали, що має багато негайної праці і що пробуде в канцелярії довго.

Там уже сидів один з його службовців і пильно писав. Лямінгер став біля нього, дививсь йому через плече на папір і читав. Потім сказав:

— Поки що добре, нічого не забудь; злодійство, опір, неслухняність, зухвалі промови, все це треба з'ясувати живіше й сильніше, бо на письмі воно завсіди слабше, ніж у дійсності. Для того, хто сам не бачив, треба, я кажу, яскравіше, живіше змалювати образ усього того, розумієш? Про того Юста теж не забудь. Пиши, що підбурює, підриває всякий лад, узагалі небезпечна людина, а ще більше той Козина, що своїми сміливими промовами намовляє, заохочує до опору.

— Це вже є, ваша милість.

— А про липу теж?

— І це є.

— А те, що з Кута сьогодні принесли?

— Цього ще нема.

— Ще й льготських та тлумачівських отаманців туди додай. Скорю все це буде готове, прийди негайно до мене. Перечитаєш усе те. Сьогодні все мусить бути готове, а завтра рано поїде з тим Шнайдер до Праги. Послав по управителя?