Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Бабуня обурилась.

— А що хоче?

— Що хотів би папери. У Сиків уже шукають, все поперекидали догори ногами — ці вояки... а Ганна тільки плаче.

— А Іван?

— Як дуб.

Козиниха далі вже не говорила. Неначе молода, пустилась до розправи. Шум, гомін було чути ще здалека. Юрба селян перед розправою була надзвичайно схвильована. Добігаючи, загледіла одну жінку, що вибігла з розправи, вона ламала руки та кричала:

— Мати божа, що воно тут робиться! Нещасні жінки! Козинихо! — крикнула, побачивши стару, — швидко біжи, сина твого мордують!

У просторій світлиці в розправі стало в ту мить вільніше, зате жах було глянути. Пани від'їхали і кілька солдатів з ними.

Коли ж бабуся вбігла, вся схвильована, до світлиці, побачила сумну картину. В кутку стояв Матвій Прибик, зв'язаний біля свого батька. Коло них стояла Маринка, пригортаючи до себе Козинового переляканого Павлика, а мама його, держачи Галинку, впала навколішки перед кутським управителем, благаючи помилувати її чоловіка. Осторонь, у другому кутку солдати били шаблюками Сику, щоб признавсь. Те саме робили і з Козиною, тільки в цю мить вірна жінка його припинила на хвилину катування.

— Ганно, перестань, не проси, нічого не поможе! — кричав Козина, але голос йому урвавсь, як побачив матір, що саме вбігла до світлиці.

Стара мати, з розпатланим сивим волоссям на чолі, стала, як укопана. Бачила, як мордували її сина, бачила, як завій йому з голови зірвали і як з рани кров текла; в цей час підскочила до неї невістка, бліда, благаючи умовити Івана, щоб про дітей та про себе подумав.

— Ані слова, мамо, ви заприсягли. Не слухайте Ганни! — кричав Козина, злякавшись, що мати могла б признатися.

Стара Козиниха була в розпачу, — в серці її ходянка з матір'ю боролась.

— Сина мені замордують!

— Сико, ані тобі, ані мені голови не розтрощать. Нехай жінки поголосять! — крикнув Козина.

Солдати на знак управителя спинились. Сам він, повернувшись до Козинихи, сказав:

— Ти, стара, знаєш про все. Скажи правду, не будь дурна, щоб урятувати сина; в противному разі знаєш, що його й усіх вас чекає.

На мить зробилось тихо. Всі вп'ялись очима в стару Козиниху, що стояла серед світлиці. Подивилася праворуч на Сику, ліворуч на сина, що кров йому текла, хвилинку мовчала, неначе роздумувала.

— Мамо, знаєте, що небіжчик батько, — почав Козина, бачачи, як мати вагається, але раніше, ніж договорив, мати, заплющивши очі, твердо промовила:

— Нічого не знаю, та й якби я знала...