Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Але разом усі, хто йшов, хто біг, всі на мить замовкли. З'явилася кінська голова, за нею друга, третя, і вже виїхало чотири верхівці. Три з них були солдати, а четвертий в одежі селянській. На головах у солдатів блищали шоломи. На грудях через білий мундир з червоними широкими еполетами чорнів спереду і ззаду панцир, а через нього висіла на жовтому ремені рушниця. Червоні штани тих верхівців були заправлені у високі чоботи.

В руках їх блищали голі мечі.

— Щоб тебе чорти взяли! — крикнув Псутка. — Це торганівський управитель!

— Сюди показує, — додав Пайдар швидко. — Тікай, Матвію, це по тебе їдуть!

Маринка, скрикнувши, скочила до батька, благаючи його, щоб послухався й утік у поле. Він одіпхнув її легенько, неначеб і не чув.

— А чого б тікав? — сказав, повернувшись до них. — Хіба я душогуб?

— Авжеж, хлопче, я теж так думаю, — згодився й старий його батько.

Кінське тупотіння чулося вже перед самим двором, а управитель кричав, щоб відчинили ворота.

Гості один на одного турботно подивились. Маринка глянула на батька, що вийшов надвір відчинити ворота. Заскрипіло, і один із коней у дворі заіржав. Піхви мечів задзвонили, коли двоє верхівців злізли з коней. Управитель за ними.

— Оце він сам! — крикнув на Прибика. — Підеш з нами; та зараз!

— Куди? — спитавсь ходянин, стоячи прямо проти управителя, перевищуючи постаттю обох великих верхівців, що стали по боках.

— Не питайсь, а ходім. А як не підеш — тоді побачиш! — додав управитель.

— Тільки не загрожуйте, я не боюсь, — відповів Прибик, і зневажливий усміх з'явився йому на устах.

— Швидше... а де твій батько?

На ці слова Прибик обурився й сказав:

— А що хочете від старого батька?

— Піде теж, та зараз, нам ніколи!

— Щоб побачив, які ви кати! — обізвавсь з сіней голос і на порозі з'явився Матвіїв батько. Холодний вітер розвівав його біле волосся; стояв перед ними, випрямившись, як тільки міг, і дививсь пильно в вічі солдатам та управителеві.

Потім повернувсь до своєї онуки, що перелякано схопилася за його руку. В цей час син його заявив управителеві, що не піде, поки не знатиме, куди його хочуть вести.

— Щоб так не боявся, підеш зразу до розправи, а потім до нас, — додав управитель, насміхаючись.