Розділ «Песиголовці Історичний роман»

Маринка не помилялась.

У сінях стояв молодий Шерловський, неначе панна, гарним та стрункий. Походжаючи вперед і назад, нарешті спинився перед хатніми дверима, спиною до сіней. Очі його дивились на немальовані двері, на яких вгорі були вирізані три хрести. Ті двері його притягували. Щось його штовхало їх відчинити. Мабуть, Марина вже прибралась. Як то довго лаштується! Він міг би тепер з нею віч-на-віч поговорити, чого вже так давно ждав і з чого так тішивсь. Коли ж вона буде довше баритися, хтось вийде з дверей, або його покличуть.

Почав Ходити нетерпляче знову по сінях.

— Маринко, — покликав тихо, — Маринко! — Скроні йому сильно зачервоніли.

Тимчасом двері раптом відчинились і на порозі з'явилася та, що її він допіру кликав голосом, повним вогню, прибрана по-недільному, свіжа, червона, з усміхом на обличчі.

Здалося йому, неначе навкруги засяло.

— Уже йду, — сказала весело.

— Але підожди, не хапайся! До церкви ще рано, підемо туди пізніше.

— Але тут у сінях... — і подивилась на двері, що вели до світлиці.

— Нехай собі... Підожди! — благав її. — Я так нетерпляче ждав цієї щасливої хвилини.

Не сперечалась, зосталась, але потягла за завертку так, що двері зачинились. Стояла перед ним.

Молодий Шерловський втопив свої, як іскри, очі в дівчину і, махнувши рукою, швидко й сердечно зашепотів:

— Я вже чую, Маринко, як будуть шепотіти, коли підеш до церкви: «Але ж і гарна ця Маринка!»

Дівчина засміялась.

— Не кажи мені цього, я соромлюсь.

— Що бачу, те бачу, очі мені не брешуть. Але ти мені не віриш, навіть і тому, що я тебе не один раз згадував.

Під впливом цих слів Маринка спустила очі додолу, а коли знов подивилась на нього, очі її сяли.

— Маринко, — говорив далі хлопець, підступаючи ближче до неї, — святу правду тобі кажу. Тож і ти скажи мені правду, щоб міг звідси спокійно вийти, — побиваєшся за яким-небудь хлопцем?

— Як ти вмієш умовляти, неначе наш батюшка, — відповіла дівчина весело.

— Маринко, хто-небудь прийде, і тоді буде амінь. Я так і не почую того, що так хотів чути, що так мушу знати. Через те саме я й прийшов до вас! — благав хлопець.