Розділ «10»

— Чи я одружений? — відверто здивовано запитав він. Таке він не міг припустити і в думках. — Люба, чим ти тільки забиваєш свою божественно гарну голівку?

При цьому він обдав її поцілунками, де тільки міг.

— Я не одружений, клянусь тобі. Крім тебе, в мене нікого немає.

— То чому б нам не одружитись? — запитала вона, і тепер він побачив, що її очі виблискували сльозами.

— Я пізніше одружуся з тобою, — сказав він. — Я теж цього прагну понад усе. Я добре тебе розумію. Але зараз не можу. І сказати не можу чому. Якби я тебе хотів обманути, то придумав би причину, якій би ти повірила. І це не було б важко, бо ти охоче мені повірила б, чи не так? Але я не хочу обманювати. Я не одружений, я не хворий чи ще щось інше таке, що тобі може спасти на думку. Як тільки зможу, то одружуся з тобою. А зараз ще не можу.

Вона висякнулась у хусточку і запитала: — А куди ти викинув сигарету? Щоб ще часом не було пожежі.

— А мені яке діло до цього? — відрубав він грубо. — Про мене хай весь той ліс згорить дотла.

— Тобі важко?

— Так, це можна так назвати.

Тепер вона доторкнулась до нього рукою.

— Чому ти мені не довіряєш?

— Я довіряю тобі більше, ніж собі, — відповів Леонід, — але правди сказати не можу. Зрештою, яка з цього користь?

Він поклав голову на її плече і обійняв її.

— А якщо... втечемо на Захід... то зможемо тоді одружитись? — запитала вона раптом.

— І як тобі таке тільки спадає на думку? — злякався Леонід. — Чому ти про це питаєш?

— Ми тоді зможемо одружитись? — наполегливо повторила вона.

— Так, — відповів він. — Тоді зможемо. Але цього я зробити не можу і не хочу.

Більше вона нічого не питала і дивилась просто поперед себе. Щоб якось порушити мовчанку, Леонід промовив:

— Не вимагай цього від мене. Я цього не витримаю. Якщо вважатиму, що це єдиний спосіб одружитися з тобою, то піду на це. Але сподіваюся, що до цього не дійде. Це буде просто жах якийсь...

Він усвідомлював, що вона його не розуміє, проте більшого доказу свого кохання їй дати не міг.