Розділ «10»

— Чому ти це робиш? — запитала вона.

— Принаймні наші губи смакуватимуть однаково, — відказав він.

Від збудження та радощів він не одразу зауважив, що вона принишкла, стала якоюсь іншою, не такою, як завжди. Аж тут до нього дійшло: це від того, що тепер вони знають обоє, що буде далі. І він зрозумів, що кохає її ще дужче, що мусить бути з нею лагідним і делікатним, бо бажає їй лише добра. Він торкнувся її руки і ніжно промовив:

— Підемо?

Узявшись за руки, вони спустились до паркінгу. В машині пряжило немилосердно. Леонід відкинув дах і рушив до лісу. Машина їхала по Шварцер Вег, спочатку він увімкнув радіо, проте одразу ж вимкнув його зі збудженим жестом. Тоді завернув у бокову лісову дорогу, потім ще раз. Вів він машину дуже повільно, обнявши її рукою за плече. На узбіччі біля стежки, яка йому прийшла до вподоби, зупинив машину.

— Прогуляємось? — запропонував він. — Тут таки просто чудово.

Але вона похитала головою і запитала: — В тебе є сигарета?

— Та ти що? Тільки не це, — відповів він і спробував обняти її. Проте вона його відштовхнула, і це був не той опір, який легко зламати. Щось надало її очам сумного виразу.

— Будь ласка, сигарету, — попрохала вона, — дай сигарету!

Він подав пачку і натиснув на запальничку.

— Що з тобою? — запитав він.

Проте у відповідь вона лише заперечувально захитала головою. Запальничка загорілася, і він дав їй вогню. Зненацька у нього з'явилася думка відкинути сидіння і повалити її на ньому, хоч тут їх і могли застукати. Попри все він подумав, що надто кохає її, щоб так учинити. Дивно, що кохання має таку силу. Він уже не наважувався щось сказати і не знав, що робити. Сам він не запалив і продовжував дивитися на неї, проте вона відвернулася і глибоко затягнулася.

— Гансе, — сказала вона хрипким голосом. Вона рідко його називала цим іменем. — Чи можемо ми одружитися?

— Геді, — відповів він лагідно. — Кохана, я хочу одружитися з тобою. Ти знаєш це. Зараз-таки. Тут. Тут, де сяє сонце і співають пташки. Я так тебе хочу...

— Я маю на увазі одружитися по-справжньому, — наполягала вона.

— Але це і є по-справжньому, — відповів він і обняв її. Через тонку сукню він відчув тепло і ніжність її тіла. Він прилинув до неї, взяв з її руки сигарету та викинув її.

— Що може бути більш справжнім, ніж це? Я весь твій, а ти — вся моя. Не тут в авто, але десь там під деревами. Кохана моя...

— Але я хочу назавжди, — відказала вона.

— Це і є навіки, кохана. Крім тебе, в мене нікого не буде.

— Це не те, — сказала Гедвіг, — в чому ж річ? Ти що, одружений?