Розділ «37»

— Звісно, комісаре.

— Стежте, щоб їй нічого не бракувало. А я знайду сестру і повернуся.

— Гадаєте, вона щось нам розповість?

— Можливо. Марі-Бель любить базікати про своє життя.

Щойно він вийшов на ґанок, як спеціальний кур'єр вручив йому пакунок, який комісар відкрив прямо на вулиці. Він знайшов там свій мобільний і поставив посилку на багажник машини, шукаючи договір і все вищеозначене. Живучий жучок. Удалося зберегти попередній номер і перенести його в новий прилад. Комісар задоволено поклав телефон у внутрішню кишеню і рушив далі, через тканину притискаючи його до себе, ніби хотів зігріти апарат і відновити з ним перерваний діалог.

Комісар помітив Ноеля і Ламара на вулиці Конвансьйон. Менший — це Ноель. Вуха, волосся їжаком, куртка — Ноель. Великий і прямий — це Ламар, колишній жандарм із Ґранвілля. Обидва офіцери кинули швидкий погляд на ноги комісара.

— Так, Ламаре, я знаю. Куплю їх пізніше. Я піднімаюся, — сказав він, указавши на п'ятий поверх. — Ви можете повернутися.

Адамберґ перетнув розкішний коридор і піднявся сходами, вкритими червоним килимом. На шляху до сходового майданчика він помітив конверт, причеплений до дверей Марі-Бель. Уражений комісар повільно подолав останні східці й наблизився до білого прямокутника, де було написано лише його ім'я — «Жану-Батісту Адамберґу!»

Утекла. Марі-Бель утекла під носом у поліції. Зникла. Зникла, не подбавши про Дамаса. Насупившись, Адамберґ відкрив конверта. Сестра Дамаса втекла з поля бою.

Сестра Дамаса і сестра Антуана.

Адамберґ важко всівся на сходинки, поклавши конверт на коліна. Скінчився карнавал. Антуан не витягував жодної інформації з Марі-Бель, Марі-Бель сама дала її йому. Слухняному Юрфену, Юрфену-вбивці, що діяв за наказами сестри, Марі-Бель Юрфен. Він у темряві набрав номер Данґлара.

— Я в потязі, — сказав Данґлар. — І я спав.

— Данґларе, а в Еллер-Девілля не було ще однієї позашлюбної дитини з родини у Роморантені? Дівчинки?

— Це те, що я намагався вам сказати. Марі-Бель Юрфен народилася на два роки раніше за Антуана. Єдинокровна сестра Дамаса. Вона не знала його, доки рік тому не приїхала до нього в Париж.

Адамберґ мовчки кивнув головою.

— Це прикро? — запитав Данґлар.

— Так. Я шукав мозок операції і знайшов його.

Адамберґ поклав слухавку, ввімкнув світло і притулився спиною до дверей, щоб розгорнути листа.

Любий комісаре,

Я пишу зовсім не для того, щоб допомогти вам уладнати справи. Ви вважали мене дурепою, а мені це зовсім не до вподоби. Але оскільки я й справді була схожою на дурепу, мені нема чим вам дорікнути. Я пишу заради Антуана.