Розділ «37»

— Чудово, — сказав Данґлар. — А щодо матері Юрфена...

— Пізніше, Данґларе, зараз на мене чекає її син.

Офіцери нічної зміни залишили на столі звіт. Антуан Юрфен: двадцять три роки, народився у Ветіньї і мешкає в Роморантені, департамент Луар-е-Шер. Уперто тримався своїх початкових свідчень, а потім зателефонував адвокатові, який порадив йому миттєво заткатися. Відтоді Антуан Юрфен сидів і мовчав.

Біля камери з'явився Адамберґ. Юнак сидів на ліжку, стиснувши щелепи. Він ледь помітно ворушив м'язами кістлявого обличчя і клацав худими пальцями.

— Антуане, — сказав Адамберґ, — ти син Антуана. Ти Еллер-Девілль, позбавлений усього. Визнання, батька, грошей. Певно, тобі щедро діставалися стусани, ляпаси і смуток. Ти також лупцюєш і рвеш. Дамаса, іншого сина, визнаного і багатого. Твій брат по батькові, якого, не сумнівайся, били не менше. Один батько — одні удари.

Юрфен і далі мовчав, кинувши повний болю і ненависті погляд на лягавого.

— Адвокат сказав тобі мовчати, і ти слухаєшся. Ти дисциплінований і покірний, Антуане. Дивні риси для вбивці. Якщо я зайду в камеру, то не знаю, чи ти кинешся до мене розірвати горло чи згорнешся клубочком у кутку. Або те й інше водночас. Я навіть не знаю, чи усвідомлюєш ти, що робиш. Ти втілюєш дію, і я гадки не маю, де твої думки. Дамас же втілює думку, а в усьому решта — безсилий. Ви обидва руйнуєте: він — думками, ти — руками. Слухаєш мене, Антуане?

Юнак затремтів, не ворухнувшись.

Адамберґ відпустив ґрати і відійшов. Йому навіть шкода було цього зболеного заляканого обличчя, як і нерозсудливої байдужості Дамаса. Батько Еллер-Девілль може пишатися собою.

Камери Дамаса і Клементини були розміщені в іншому кутку. Клементина розігрувала з Дамасом партію в покер, передаючи карти з камери в камеру по підлозі. Оскільки більше нічого не було, грали на коржики.

— Вам вдалося поспати, Клементино? — запитав Адамберґ, відімкнувши ґрати.

— Непогано, — сказала стара. — Звісно, не так, як удома, але загалом непогано. Коли вже ми з малим підемо?

— Лейтенант Фруасі проведе вас у ванну і видасть білизну. А де ви взяли карти?

— Це все ваш бригадир Ґардон. Учора ми провели хороший вечір.

— Дамасе, приготуйся, — сказав Адамберґ. — Ти підеш наступним.

— Куди? — запитав Дамас.

— Митися.

Елен Фруасі відвела стару пані, і Адамберґ підійшов до камери Кевена Рубо.

— Підведися, Рубо, ти виходиш. Тебе переводять.

— Мені й тут непогано, — сказав Рубо.