Розділ «36»

— Це не Дамас, — слабко сказав він. — Вугілля.

До них під'їхала машина швидкої, і звідти вийшло двоє чоловіків, тримаючи в руках ноші.

— Куди ви везете його? — запитав Адамберґ.

— У Сан-Луї, — сказав один із санітарів, вантажачи старого.

Адамберґ дивився, як Декамбре кладуть на ноші й несуть у машину. Він витягнув з кишені свій телефон і похитав головою.

— Мобільний протік, — сказав він Есталеру. — Дайте мені свого.

Адамберґ збагнув, що тепер, навіть якщо Камілла й захоче зателефонувати, то не зможе зробити цього. Мобільний протік. От тільки це не мало значення, бо телефонувати Камілла не хотіла. Ну й добре. Не телефонуй більше. І тікай, Камілло, тікай.

Адамберґ набрав домашній номер Декамбре. Слухавку взяла Єва, яка досі не спала.

— Єво, дайте слухавку Лізбет, це терміново.

— Лізбет у кабаре, — сухо відповіла Єва. — Вона співає.

— Тоді дайте мені номер кабаре.

— Не можна заважати Лізбет, коли вона на сцені.

— Єво, це наказ.

Адамберґ почекав хвилинку і запитав себе, чи не перетворюється він на лягавого. Він чудово розумів, що Єва зараз сердита на весь світ, але зараз на це не було часу.

За десять хвилин він додзвонився до Лізбет.

— Я вже збиралася йти, комісаре. Якщо ви хочете повідомити, що звільнили Дамаса, я вас слухаю. Якщо ні, то й говорити немає про що.

— Я щоб повідомити, що на Декамбре напали. Його везуть у лікарню Сан-Луї. Ні, Лізбет, гадаю, все минеться, Ні, якийсь юнак. Не знаю, його будуть допитувати. Будьте ласкаві, приготуйте для нього сумку і не забудьте вкинути туди кілька книжок, як ітимете провідати. Ви будете йому потрібні.

— Це ви винні. Чому ви його викликали?

— Куди, Лізбет?

— Коли зателефонували йому. У вас там що, бракує людей у поліції? Декамбре — не ваш запасний солдат.