Розділ «28»

— Так, бачиш, як просто.

— Я піду трішки прогуляюся, Адріане.

— Ти певна щодо цього?

— Маєш кращу ідею?

— Натисни на нього.

— Я не люблю тиснути на людей, у них від того лишаються шрами.

— Маєш рацію. На мене також одного разу натиснули.

Камілла похитала головою.

— Мені потрібна твоя допомога. Зателефонуй мені завтра, коли він буде у відділку. Я зможу зайти до себе і скласти рюкзак.

Камілла схопила третю пляшку й добряче приклалася до неї.

— Куди ти підеш?

— Гадки не маю. Знаєш хороше місце?

Данґлар указав на своє чоло.

— Ну звісно, — всміхнувшись, відповіла Камілла. — Але ти старий філософ, а мені бракує твоєї мудрості. Адріане?

— Так?

— Що мені з цим робити?

Камілла простягнула до нього руку й показала клубочок хутра. Він насправді виявився кошеням.

— Він увесь вечір ішов за мною. Гадаю, хотів мені допомогти. Він такий маленький, але сміливий і дуже гордий. Не можу взяти його з собою, він же такий тендітний.

— Хочеш, щоб я подбав про котика?

Данґлар узяв кошеня за шкірку, оглянув його і розгублено поставив на підлогу.